§3. Функції й повноваження місцевого самоврядування :: vuzlib.su

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ


§3. Функції й повноваження місцевого самоврядування

.

§3. Функції й
повноваження місцевого самоврядування

Відповідно до положень
Європейської хартії про місцеве самоврядування, основні повноваження місцевого
самоврядування встановлюються конституцією або законом. В Україні вони
закріплені в загаль­ному вигляді у ст.143 Основного Закону, а їх деталізація міститься
в Законі «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про столицю України –
місто-герой Київ», Положенні про загальні збори громадян за місцем проживання в
Україні, а також у галузевому законодавстві – Законах «Про основи
містобудування», «Про транс­порт», «Про зв`язок», «Про охорону праці», «Про
фізичну культуру і спорт», «Про освіту», «Про пожежну безпеку», «Про правовий режим
надзвичайного стану», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
населення», «Про природно-заповід­ний фонд», у Земельному, Лісовому, Водному
кодексах України та ін­ших правових актах.

Повноваження місцевого
самоврядування можуть реалізуватися безпосередньо населенням територіальної
громади, оскільки вона виступає первинним суб’єктом місцевого самоврядування,
основним носієм його функцій і повноважень і може самостійно вирішувати
будь-яке питання місцевого значення, віднесене законодавством до відання
місцевого самоврядування. Саме цією позицією і обумовлена назва цього
параграфу, як функцій і повноважень місцевого самоврядування в цілому, а не
тільки його органів, адже в механізм їх реалізації включена вся система місцевого
самоврядування, а не тільки його органи.

Деякі питання можуть
вирішуватися тільки безпосередньо населенням відповідної громади, яким належить
право обирати представницькі органи місцевого самоврядування і сільського,
селищного, міського голову, виражати свою волю на місцевому референдумі, загальних
зборах громадян, реалізувати право на місцеві ініціативи, громадські слухання,
здійснювати контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого
самоврядування.

Однак більшість
повноважень реалізується органами і посадовими особами місцевого
самоврядування. Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» окремо закріплює
повнова­ження представницьких органів місцевого самоврядування, їх виконавчих
орга­нів, посадових осіб місцевого самоврядування, розрізняючи власні й
делеговані повноваження.

Власні повноваження –
ті права і обов’язки, які визнає за суб’єктами міс­цевого самоврядування
держава і які забезпечують самостійне вирішення насе­ленням питань місцевого
значення.

Делеговані
повноваження – повноваження органів виконавчої влади, на­дані органам місцевого
самоврядування законом (визначення Закону) з одночас­ною передачею необхідних
матеріальних і фінансових ресурсів, реалізація яких підконтрольна органам
державної виконавчої влади.

Основні напрямки
діяльності суб’єктів місцевого самоврядування можна виділити на основі аналізу
природи, місця, завдань і цілей місцевого самовряду­вання, а також аналізу
правових норм, в яких закріплено повноваження за певними сферами муніципальної
діяльності. Класифікувати функції місцевого самоврядування можна за кількома
критеріями, однак найбільш суттєве значення має поділ функцій за формами та
сферами діяльності місцевого самоврядування. Зокрема, за формами діяльності
виділяються нормотворча, установча, контрольна і правоохоронна функції. За
сферами діяльності можна виділити наступні функції: забезпечення комплексного
розвитку території громади; планування; бюджетно-фінансову; управління
комунальною власністю й місцевими фінансами; забезпечення задоволення потреб
населення у житлових, транспорт­них, торгових та комунально-побутових послугах;
соціального захисту населення; зовнішньоекономічну; сприяння оборонній
діяльності держави; розвитку охорони здоров’я, освіти, культури і спорту;
природоохоронну; регулювання земельних відносин; облікову; дозвільно-реєстраційну;
інформаційну.

Реалізуючи нормотворчу
функцію, органи місцевого самоврядування здійснюють правове регулювання
комунальних відносин в межах своїх повнова­жень (порядок управління і
розпорядження комунальною власністю, місцевими фінансами, регулювання земельних
відносин, забудови території, використання природних об’єктів місцевого
значення та ін.), розробляють і приймають статут територіальної громади,
регламент ради, затверджують Положення про зміст, опис та порядок використання
символіки територіальної громади, приймають безліч нормативних актів локального
характеру.

Правоохоронну функцію
складають повноваження щодо забезпе­чення законності, правопорядку, охорони
прав, свобод і законних інтересів гро­мадян на підвідомчій території. Слід
відзначити, що зміст правоохоронної функції стосовно місцевого самоврядування
складає охорона громадського по­рядку, що є необхідною умовою підтримання на
території громади режиму за­конності, який забезпезпечується діяльністю всієї
системи правоохоронних і су­дових органів, а також різноманітних державних
служб, інспекцій, які здійснюють функції нагляду і контролю за дотриманням
законодавства. Охорона громадського порядку на підвідомчій території включає,
перш за все, забезпе­чення громадської безпеки на вулицях, транспорті, в інших
громадських місцях.

 Закон «Про місцеве
самоврядування в Україні» відніс до виключних пов­новажень сільських, селищних,
міських рад створення відповідно до закону місцевої міліції, що утримується за
рахунок коштів місцевого самоврядування, вирішення питань про чисельність
працівників такої міліції, про витрати на утримання її підрозділів, здійснення
матеріально-технічного забезпечення їх діяльності, створення для них необхідних
житлово-побутових умов. Слід відзначити, що практично вперше в законодавстві
України було закріплено повноваження про створення місцевої або муніципальної
міліції. В Україні в порядку експерименту у 1993 р. муніципальну міліцію було
створено у м.Харкові.

Однак, на сьогодні на
законодавчому рівні поки що немає чіткого визна­чення складу муніципальної
міліції, повноважень, форм і методів її взаємодії з органами місцевого
самоврядування, не визначені умови і порядок контролю за реалізацією муніципальними
органами охорони громадського порядку своїх пов­новажень з боку органів місцевого
самоврядування і держави. Закон України «Про міліцію» взагалі не передбачає
такого підрозділу, як місцева міліція, тому на території відповідної громади
підфункція по охороні громадського порядку здійснюється за допомогою підрозділу
міліції громадської безпеки.

В рамках реалізації
правоохоронної функції виконавчі органи місцевого са­моврядування сприяють
діяльності органів суду, прокуратури, юстиції, служби безпеки, внутрішніх справ
та адвокатури.

До делегованих
повноважень, які реалізуються виконавчими органами місцевого самоврядування під
час виконання вищевказаної функції, відноситься за­безпечення вимог законодавства
щодо розгляду звернень громадян, здійснення контролю за станом цієї роботи на
підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності.

Порядок розгляду
звернень громадян закріплений Законом України «Про звернення громадян» від
02.10.1996 р., згідно з яким органи місцевого самовряду­вання та їх посадові
особи, до повноважень яких належить розгляд пропозицій (зауважень), заяв
(клопотань), зобов’язані об’єктивно і вчасно розглядати їх, пе­ревіряти
викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного зако­нодавства і
забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв
(клопотань).

Скарга на дії чи
рішення органу місцевого самоврядування, посадо­вої особи подається у порядку
підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина
права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі
відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою
рішенням – безпосередньо до суду.

При розгляді заяв чи
скарг органи місцевого самоврядування та їх посадові особи в межах своїх
повноважень зобов’язані:

– об’єктивно, всебічно
і вчасно перевіряти заяви чи скарги; на прохання грома­дянина запрошувати його
на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

– скасовувати або
змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України,
якщо вони не відповідають закону або іншим норма­тивним актам, невідкладно
вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та
умови, які сприяли порушенням;

– забезпечувати
поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв’язку з заявою чи
скаргою рішень;

– письмово повідомляти
громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

– вживати заходів щодо
відшкодування у встановленому законом порядку ма­теріальних збитків, якщо їх
було завдано громадянину в результаті ущем­лення його прав чи законних
інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було
допущено порушення, а також на про­хання громадянина не пізніш як у місячний
термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування,
трудового колективу чи об’єднання громадян за місцем проживання громадянина;

– у разі визнання
заяви чи скарги необґрунтованою, роз’яснити порядок оскар­ження прийнятого за
нею рішення;

– не допускати
безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто
організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати
заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати
населення про хід цієї роботи.

Відповідно до ст.38
Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», до пов­новажень сільських,
селищних, міських виконавчих органів місцевого самовря­дування відноситься
здійснення контролю за забезпеченням громадського по­рядку під час проведення
зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших
масових заходів.

Вирішенню завдань
забезпечення законності, охорони громадського по­рядку, захисту прав і свобод громадян
сприяє діяльність виконавчих органів місцевого самоврядування щодо розгляду
справ про адміністративні правопору­шення, віднесені законом до їх відання, перелік
яких містить ст. 219 Кодексу України про адміністративні правопорушення
(наприклад, порушення Правил охорони і використання пам`яток історії та куль­тури,
порушення тиші у громадських місцях, завідомо неправдивий виклик спе­ціальних
служб та ін.). Крім цього, до делегованих повноважень вищевказаних органів відноситься
право створення адміністративних комісій, комісій по бо­ротьбі зі злочинністю
та спрямування їх діяльності.

Реєстрація актів
громадянського стану, за винятком виконавчих органів міських (крім міст
обласного значення) рад, а також вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених
законом до відання виконавчих органів місцевого самовря­дування, також
здійснюється в рамках реалізації правоохоронної функції, адже основне завдання
нотаріальної служби полягає в тому, щоб забезпечити захист прав і законних
інтересів громадян і юридичних осіб.

Відповідно до Закону
України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р., у населених пунктах, де немає
державних нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних,
міських рад вчиняють такі нотаріальні дії: вживають за­ходів до охорони спадкового
майна; накладають та знімають заборону відчуження жилого будинку, квартири,
дачі, садового будинку, гаража, земель­ної ділянки, іншого нерухомого майна. У
населених пунктах, де немає но­таріусів, посадові особи виконавчих комітетів
сільських, селищних, міських рад, окрім цих дій вчиняють також такі нотаріальні
дії: посвідчують заповіти, доручення; засвідчують вірність копій документів і
виписок з них, справжність підпису на документах.

До відання виконавчих
органів міських (за винятком міст районного зна­чення) рад, крім повноважень,
які були розглянуті вище, належать:

– утворення комісій у
справах неповнолітніх та спостережної, спрямування їх діяльності;

– сприяння органам
внутрішніх справ у забезпеченні додержання правил пас­портної системи;

– вирішення спільно з
відповідними органами Міністерства внутрішніх справ України питань щодо
створення належних умов для служби та відпочинку особовому складу ОВС.

Реалізуючи установчу
функцію, представницькі органи місцевого самовря­дування на пленарних
засіданнях вирішують питання щодо визначення відпові­дно до закону кількісного
складу ради, внутрішньої структури і персонального складу комісій ради, її
виконавчих органів, апарату ради та її виконавчих орга­нів, забезпечуючи таким
чином повну організаційну самостійність місцевого са­моврядування.

В аналогічному порядку
приймається рішення про заснування засобів ма­сової інформації відповідної
ради, призначення і звільнення їх керівників. Ст.7 Закону України «Про порядок
висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого
самоврядування в Україні засобами масової інформа­ції» від 23.09.1997 р.
закріплює, що органи місцевого самоврядування мають право засновувати або бути
співзасновниками друкованих чи аудіовізуальних засо­бів масової інформації в
порядку, встановленому законодавством Укра­їни, і в межах коштів, що
виділяються з державного чи місцевих бюджетів на висвітлення їх діяльності, або
за рахунок перерозподілу коштів, що виділяю­ться на забезпечення функціонування
цих органів.

В рамках здійснення
установчої функції сільськими, селищними, міськими радами створюється
відповідно до закону місцева міліція, яка утримується за рахунок коштів
відповідного місцевого бюджету, затверджуються і звільняються керів­ники та дільничні
інспектори цієї міліції. Установчий характер мають також пов­новаження вказаних
суб’єктів щодо створення у разі необхідності органів і служб для забезпечення
здійснення з іншими суб’єктами комунальної власності спільних проектів або
спільного фінансування комунальних підприємств, уста­нов та організацій,
визначення повноважень цих органів, а також вирішення відповідно до
законодавства питань про створення підприємствами комунальної власності
спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями.

Зміст контрольної
функції органів місцевого самоврядування є досить об`ємним. Сюди відноситься
здійснення представницькими органами місцевого самоврядування численних
контрольних заходів щодо перевірки діяльності по­садових осіб, виконавчих
органів місцевого самоврядування і депутатів (заслу­ховування звітів, повідомлень,
розгляд депутатських запитів, прийняття рішень про дострокове припинення
повноважень посадових осіб місцевого самовряду­вання, діяльність тимчасових
контрольних комісій місцевих рад) і навіть заслу­ховування повідомлень
керівників органів внутрішніх справ про їх діяльність щодо охорони громадського
порядку на відповідній території та порушення перед відповідними органами вищого
рівня питання про звільнення з по­сади керівників цих органів у разі визнання
їх діяльності незадовільною.

Контрольна функція
також здійснюється шляхом взаємного контролю ра­дами, посадовими особами і
виконавчими органами місцевого самоврядування за дотриманням правових актів
органів місцевого самоврядування, участь у кон­тролі за дотриманням законодавства
на території громади (за використанням зе­мель та інших природних ресурсів, за
станом роботи щодо розгляду зверенень громадян на підприємствах, в установах та
організаціях незалежно від форм власності, за станом благоустрою виробничих
територій, організації озеле­нення, охорони зелених насаджень і водойм, та
ін.). Наслідками цих заходів мо­жуть виступати звернення до суду про визнання
незаконними актів органів ви­конавчої влади, інших органів місцевого самоврядування,
підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальної
громади, а також повнова­ження органів та посадових осіб місцевого
самоврядування, внесення подань до відповідних органів про притягнення до
відповідальності посадових осіб, якщо вони ігнорують законні вимоги та рішення
рад та їх виконавчих органів, прийняті в межах їх повноважень.

Щоквартальний контроль
за перебігом і результатами виконання бюджету, а також програм
соціально-економічного та культурного розвитку відбувається шляхом розгляду
радами відповідних щоквартальних письмових звітів, які скла­даються виконавчими
органами місцевого самоврядування і обласними, район­ними держадміністраціями.

Ст. 17 Закону «Про
місцеве самоврядування в Україні» закріплює, що відносини органів місцевого
самоврядування з підприємствами, установами, ор­ганізаціями, що перебувають у
комунальній власності територіальних громад, будуються на засадах їх
підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності ор­ганам місцевого
самоврядування. Це положення деталізується у переліку повноважень виконавчих
органів сільських, селищних, міських рад. Важливими засобами при здійсненні
контрольних заходів цими органами за діяльністю підприємств і організацій, які
належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, є контроль
за виконанням планів, за використанням при­бутків, а також заслуховування
звітів про роботу керівників цих підприємств.

Крім контрольних
самоврядних повноважень органів місцевого самовряду­вання, можна виділити
делеговані повноваження контрольного характеру, які ре­алізуються виконавчими
органами місцевого самоврядування:

– здійснення
відповідно до законодавства контролю за належною експлуа­тацією та організацією
обслуговування населення підприємствами жит­лово-комунального господарства,
торгівлі та громадського харчування, по­бутового обслуговування, транспорту,
зв’язку, за технічним станом, вико­ристанням та утриманням інших об’єктів нерухомого
майна усіх форм влас­ності; прийняття рішень про скасування даного ними дозволу
на експлуа­тацію об’єктів у разі порушення екологічних, санітарних правил,
інших вимог законодавства;

– здійснення контролю
за дотриманням законодавства щодо захисту прав споживачів;

– здійснення контролю
за станом квартирного обліку та додержанням жит­лового законодавства на
підприємствах, в установах та організаціях, розта­шованих на відповідній
території, незалежно від форм власності;

– здійснення контролю
за забезпеченням соціального захисту працівників, зайнятих на роботах із
шкідливими умовами праці на підприємствах, в ус­тановах та організаціях, а
також за якістю проведення атестації робочих місць, за умовами праці та надання
працівникам відповідно до законодав­ства пільг та компенсацій за роботу у
шкідливих умовах;

– здійснення контролю
за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і
охороною земель, природних ресурсів за­гальнодержавного та місцевого значення,
відтворенням лісів;

– здійснення в
установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства,
затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних
територій; зупинення у випадках, передбачених зако­ном, будівництва, яке
проводиться з порушенням містобудівної докумен­тації та проектів окремих
об’єктів, а також може заподіяти шкоду навколишнь­ому природному середовищу;

– здійснення контролю
за забезпеченням надійності та безпечності бу­динків і споруд незалежно від
форм власності в районах, що зазнають впливу небезпечних природних і
техногенних явищ та процесів.

Для успішного
досягнення цілей і завдань місцевого самоврядування, підвищення ефективності
місцевого господарства, раціонального використання фінансових, трудових,
природних та інших ресурсів органи місцевого самоврядування наділені певними
повноваженнями, які спрямовані на забезпечення комплексного розвитку території
громади.

Основою реалізації
даного напрямку діяльності є раціональне і ефективне планування з цільовим і
використанням бюджетних коштів, доходів від муніципальної власності, а також
наявних природних ресурсів для потреб жителів. Обов’язковою умовою виступає комплексний
розвиток усіх сфер життєдіяльності місцевого господарства, прогнозування
розвитку території й наслідків реалізації місцевих програм.

Закон «Про місцеве
самоврядування в Україні» закріплює, що до повноважень виконавчих комітетів
місцевих рад у сфері забезпечення комплексного розвитку території громади
відносяться:

– забезпечення
збалансованого економічного та соціального розвитку відповідної території,
ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів;

– забезпечення складання
балансів фінансових, трудових ресурсів, грошо­вих доходів і видатків,
необхідних для управління соціально-економічним і культурним розвитком
відповідної території, а також визначення по­треби у місцевих будівельних матеріалах,
паливі тощо;

– залучення на
договірних засадах підприємств, установ та організацій неза­лежно від форм
власності до участі в комплексному соціально-економічному розвитку сіл, селищ,
міст, координація цієї роботи на відповідній території;

– розміщення на
договірних засадах замовлень на виробництво продукції, ви­конання робіт
(послуг), необхідних для територіальної громади, на підприємствах, в установах
та організаціях;

– залучення на
договірних засадах підприємств, установ та організацій, що не належать до
комунальної власності відповідних територіальних громад, до участі в
обслуговуванні населення засобами транспорту і зв’язку;

– координація на
відповідній території діяльності суб’єктів містобудування щодо комплексної
забудови населених пунктів.

Повноваження у
зазначеній сфері не є вичерпними, оскільки комплексність вирішення місцевих
проблем здійснюється і шляхом комплексного соціально-економічного і культурного
планування, і збалансованої фінансово-бюджетної регіональної політики, і шляхом
взаємодії із підприємствами, установами, організаціями, які не перебувають у
комунальній власності.

Особливі завдання щодо
забезпечення комплексного розвитку території стоять перед районними і обласними
радами, які виступають певними координаційними центрами соціально-економічного
розвитку області, району і приймають безпосередню участь у збалансуванні
місцевих бюджетів, розподіляючи державну допомогу, надають допомогу при
реалізації спільних проектів територіальних громад.

В процесі своєї
різноманітної діяльності органи місцевого самоврядування постійно здійснюють
функцію планування, що дає можливість визначити мету, стратегії, програми
розвитку, підвищити ефективність управління соціально-економічними, культурними,
екологічними процесами, забезпечити комплексний підхід до вирішення проблем місцевого
значення.

На відміну від
організаційного планування, яке здійснюється безпосередньо апаратом органу,
розробка проектів планів і програм соціально-економічного і культурного
розвитку сіл, селищ, міст здійснюється виконавчими комітетами місцевих рад, (а
саме відділами чи службами планування і прогнозування). В областях і районах цю
функцію покладено на місцеві державні адміністрації. При цьому розробка планів
передбачає всебічне техніко-економічне обґрунтування цілей і завдач, а також
складення фінансового, трудового, промислового, земельного та інших балансів,
необхідних для управління розвитком території.

 Плани і програми
розвитку територіальної громади повинні ґрунтуватися на наступних принципах:
орієнтація на саморозвиток території, на мобілізацію власних можливостей і
ресурсів, які є у розпорядженні, сприяння формуванню ринкової інфраструктури,
яка б забезпечувала розвиток ринкових відносин в економіці, пріоритетне вирішення
найбільш гострих проблем життєзабезпечення населення територіальної громади,
орієнтація на розвиток реального місцевого самоврядування зі створенням адекватної
матеріально-фінансової бази.

Таким чином,
відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», виконкоми
сільських, селищних, міських рад згідно з законодавством розробляють, а
відповідні ради виключно на пленарних засіданнях затверджують програми соціально-економічного
та культурного роз­витку відповідних адміністративно-територіальних одиниць,
цільові про­грами з інших питань місцевого самоврядування, місцеві програми
охорони довкілля, беруть участь у підготовці загальнодержавних і регіональних
програм охорони довкілля; місцеві містобудівні програми, генеральні плани
забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації.

Оскільки місцевий
бюджет являє собою план утворення і використання фінансових ресурсів, то
розробляючи, затверджуючи, вносячи зміни до нього, органи місцевого
самоврядування та їх виконавчі органи також здійснюють функцію планування.

Крім цього, виконавчі
органи місцевих рад розглядають проекти планів підприємств і організацій, які
належать до кому­нальної власності відповідних територіальних громад, вносять
до них зауваження і пропозиції, здійснюють контроль за їх виконанням;
попередньо розглядають плани використання природних ресурсів місцевого зна­чення
на відповідній території, пропозиції щодо розміщення, спеціалізації та розвитку
підприємств і організацій незалежно від форм власності, вносять у разі потреби
до відповідних органів виконавчої влади пропозиції з цих питань; подають до
районних, обласних рад необхідні показники та вносять про­позиції до програм
соціально-економічного та культурного розвитку відповідно районів і областей, а
також до планів підприємств, установ та організацій незалежно від форм
власності, розташованих на відповідній те­риторії, з питань, пов’язаних із
соціально-економічним та культурним розвитком території, задоволенням потреб
населення.

До делегованих
повноважень виконавчих комітетів у сфері планування відноситься: розгляд і
узгодження планів підприємств, установ та організацій, що не належать до
комунальної власності відповідних територіальних громад, здійснення яких може
викликати негативні соціальні, демографічні, еко­логічні та інші наслідки, підготовка
до них висновків і внесення пропозицій до відповідних органів; затвердження
територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних
груп населення від безробіття.

Одним з провідних
напрямків діяльності органів місцевого самовряду­вання виступає функція
управління комунальною власністю і місцевими фінансами, адже вони складають
фінансово-економічну основу місцевого самоврядування, виступають найважливішою
економічно-правовою гарантією самостійності місцевого самоврядування, реальність
і ефективність якого значною мірою залежить від наявності у володінні та
вільному розпоряд­женні матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для виконання
покладених завдань.

Конституція України
первинним суб’єктом комунальної власності визнає територіальну громаду села,
селища, міста, району в місті, яка може безпосеред­ньо або через органи
місцевого самоврядування здійснювати управління кому­нальним рухомим і нерухомим
майном, коштами та іншими об’єктами соці­ально-культурного, комунально-побутового
та іншого призначення. Відповідно до чинного законодавства, територіальні
громади та органи місцевого самовряду­вання мають право вчиняти щодо цього
майна будь-які дії, що не суперечать за­кону. Вони мають право передавати
об’єкти комунальної власності у тимчасове чи постійне користування фізичним і
юридичним особам, здавати в оренду, про­давати, купувати, використовувати як
заставу, приватизувати, укладати інші угоди. Склад та перелік об’єктів
комунальної власності самостійно визна­чається представницькими органами
місцевого самоврядування в містах, селах, селищах, а повноваження щодо
управління в межах, визначених радою, майном, що перебуває у комунальній
власності відповідних територіальних громад, на­лежить до власних (самоврядних)
повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Виконавчі органи
місцевого самоврядування утворюють, реорганізують та ліквідують комунальні
підприємства, організації, установи відповідно до законо­давства, визначають
мету, порядок діяльності, затверджують їх статути, регулю­ють ціни й тарифи на
відповідну продукцію та послуги створених ними підпри­ємств, встановлюють порядок
використання прибутку, їх взаємовідносини з бю­джетом місцевого самоврядування.

Представницькі органи
сіл, селищ, міст виключно на пленарних засіданнях приймають рішення щодо
відчуження відповідно до закону комунального майна, затверджують місцеві
програми приватизації, а також перелік об’єктів ко­мунальної власності, які не
підлягають приватизації, визначають доцільність, порядок та умови приватизації
об’єктів права комунальної власності; вирішують питання про придбання в
установленому законом порядку привати­зованого майна, про включення до об’єктів
комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір
купівлі-продажу якого в уста­новленому порядку розірвано або визнано недійсним,
про надання у концесію об’єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію,
реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій
комунальної влас­ності відповідної територіальної громади; приймають рішення
про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке
належить до комунальної власності відповідної територіальної громади,
визначають межі цих повноважень та умови їх здійснення.

Згідно із
законодавством України, сільські, селищні, міські, районні у містах ради та їх
виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами місцевих бю­джетів та
іншими фінансовими ресурсами і визначають напрями їх викорис­тання. Органи
місцевого самоврядування можуть утворювати позабюджетні цільові (у тому числі
валютні) кошти, затверджувати положення про ці кошти, звіти про використання
зазначених коштів.

 Виключно на пленарних
засіданнях сільські, селищні, міські ради вста­новлюють місцеві податки і
збори, причому механізм їх справляння та порядок стягнення визначається відповідно
до переліку і в межах граничних розмірів ста­вок, встановлених законами
України, а також приймають рішення щодо на­дання відповідно до чинного законодавства
пільг по місцевих податках і збо­рах.

Ст. 70 Закону «Про
місцеве самоврядування в Україні» закріплює положення, згідно з якими радою або
за її рішенням іншими органами місцевого само­врядування може бути прийняте
рішення про випуск цінних паперів, лотерей, місцевих позик. Таке рішення приймається
може бути прийняте, якщо розмір наявних коштів для фінансового забезпечення
здійснення завдань і функцій місцевого самовряду­вання виявився недостатнім.

Порядок оформлення
позик органів місцевого самоврядування регламентується Указом Президента
України «Про впорядкування внутрішніх та зовнішніх запо­зичень, що здійснюються
органами місцевого самоврядування» від 18.06.1998 р., який встановлює, що
розмір випуску облігацій внутрішніх місцевих позик, а та­кож позик та кредитів,
які отримують органи місцевого самоврядування в банківських установах, визначається
місцевими радами під час затвердження відповідних бюджетів з обов’язковим
погодженням цього розміру з Міністерством фінансів України.

Кошти від випуску
облігацій внутрішніх місцевих позик, позики та кредити, які отримують органи
місцевого самоврядування в банківських установах, залучаються лише для
фінансування відповідного місцевого бюджету з обов’язковим внесенням до бюджету
витрат на обслуговування зазначених позик та кредитів. Виконавчі комітети сільських,
селищних, міських, районних у містах рад подають щомісячно обласним, Київській
та Севастопольській міським державним адміністраціям інформацію щодо надходжень
від позик та кредитів, отриманих у банківських установах за станом на перше
число поточ­ного місяця.

Рішенням Державної
комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13 жовтня 1997 р. № 48 було
затверджено Положення про порядок випуску та обігу облігацій місцевих позик,
згідно з яким облігація місцевої позики – цінний папір, що засвідчує внесення
її власником грошових коштів і підтверджує зо­бов’язання відшкодувати йому номінальну
вартість цього цінного паперу в передбачений умовами випуску строк з виплатою
фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Рішення про випуск
облігацій місцевої позики приймається сільською, се­лищною, міською, районною,
обласною, міст Києва та Севастополя радами, які виступають емітентами облігацій
місцевої позики. Рада може уповноважити інші органи місцевого самоврядування
або виконавчі органи відповідного рівня здійснити необхідні організаційні
заходи, пов’язані з емісією облігацій місцевої позики.

Розміщення облігацій
місцевої позики здійснюється на добровільних за­садах. Випуск облігацій
місцевої позики здійснюється із зазначенням мети випуску. Розмір випуску
облігацій внутрішніх місцевих позик обов’язково погоджується з Міністерством фінансів
України.

Рада своїм рішенням:
уповноважує відповідні органи місцевого самовря­дування або виконавчі органи
відповідного рівня здійснити необхідні ор­ганізаційні та інші заходи, пов’язані
з випуском облігацій місцевої позики; за­тверджує інформацію про випуск
облігацій місцевої позики, звіт про розміщення облігацій місцевої позики та
звіт про погашення облігацій місцевої позики, які подаються до Державної
комісії з цінних паперів та фон­дового ринку.

Функція забезпечення
задоволення потреб населення в житлових, транспортних, торгових,
комунально-побутових послугах та послугах зв’язку здійснюється шляхом
реалізації органами і посадовими особами місцевого само­врядування повноваженнь
щодо управління об’єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного
обслуговування, транспорту і зв’язку, що перебувають у комунальній власності
відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та
ефективної експлуатації, необхід­ного рівня та якості послуг населенню,
утримання і використання комунального житлового фонду і нежилих приміщень,
комунального дорожного будівництва і утримання доріг місцевого значення, організації
транспортного обслуговування населення, благоустрою і озелененння території,
організації, утримання і розви­тку комунальних установ освіти, охорони
здоров’я, культури, спорту, організації ритуальних послуг і утримання місць
захоронення.

Правовою основою
діяльності органів місцевого самоврядування у зазначених сферах виступають
Житловий Кодекс України, Закони «Про міс­цеве самоврядування в Україні», «Про
транспорт», «Про дорожній рух», «Про зв’язок», «Про електроенергетику», «Про захист
прав споживачів» та інші акти.

Одним з найважливіших
напрямків діяльності органів місцевого самоврядування є їх участь у реалізації
житлової державної політики. Ст. 30 Закону «Про місцеве самоврядування в
Україні» закріплює повноваження виконавчих комітетів місцевих рад у цій галузі,
які, по суті, відтворюють положення Житлового Кодексу України. Зазначені органи
здійснюють розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить
до комунальної власності, надають відповідно до закону громадянам, які
потребують соціального за­хисту, безоплатного житла або за доступну для них
плату, видають ордери на заселення жилої площі в будинках державних та кому­нальних
організацій.

Крім цього, вони
вирішують питання щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що
належать до комунальної власності; сприяють розширенню житлового будівництва,
надають громадянам, які мають потребу в житлі, допомогу в будівництві житла, в
отриманні кре­дитів, у тому числі пільгових, та субсидій для будівництва чи
придбання житла, допомогу власникам квартир (будинків) в їх обслугову­ванні та
ремонті, сприяють створенню об’єднань співвласників багаток­вартирних будинків,
реєструють такі об’єднання.

Відповідно до положень
Закону України «Про транспорт» від 10.11.1994 р. № 232/94-ВР (з наступними
змінами), транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва і
покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва у перевезеннях.
Розвиток і вдосконалення транспорту здійснюється відповідно до національної
програми з урахуванням його пріоритету й на основі досягнень науково-технічного
прогресу і забезпечується державою.

Управління в галузі
транспорту здійснюють Міністерство транспорту України та інші спеціально
уповноважені на те органи відповідно до їх компетенції. При цьому органи
управління транспортом сприяють органам місцевого самоврядування у виконанні
ними своїх повноважень щодо соціального та економічного розвитку транспорту, спільно
з ними здійснюють програми захисту навколишнього природного середовища,
розробляють і вживають узгоджені заходи для забезпечення безперебійної роботи
транспорту у разі стихійного лиха, аварій, катастроф та під час ліквідації їх
наслідків, координують роботу, пов’язану із запобіганням аваріям і
правопорушенням на транспорті, а також організують взаємодію різних видів
транспорту з метою більш ефективного їх використання, підвищення якості обслуговування.

Органи місцевого
самоврядування у межах своїх повноважень надають допомогу підприємствам і
організаціям транспорту у поліпшенні використання транспортних засобів
відправниками (одержувачами) вантажів і розвитку (в тому числі на пайових
засадах) будівельної індустрії, об’єднують кошти підприємств, організацій (за
їх згодою), а також бюджетні та позабюджетні кошти для вдосконалення
транспортної мережі, будівництва вокзалів, шляхопроводів та інших об’єктів
транспорту; організують взаємодію різних видів транспорту з метою більш
ефективного їх використання, підвищення якості обслуговування.

Згідно з вимогами
ст.40 Закону України «Про транспорт», координація діяльності всіх видів
транспорту в межах регіонів здійснюється комісіями з координації роботи
транспорту, що утворюються органами місцевої державної виконавчої влади і
місцевого самоврядування і діють відповідно до положення, яке затверджується
Кабінетом Міністрів України. Контроль за додержанням законодавства на
транспорті здійснюють відповідні органи виконавчої влади і органи місцевого
самоврядування в межах своїх повноважень.

Виконавчі комітети
сільських, селищних, міських рад на території відповідної громади уповноважені
приймати рішення про організацію стоянок автомобільного транспорту, здійснення
контролю за їх діяльністю відповідно до закону; затверджувати маршрути і
графіки руху місцевого пасажирського транс­порту незалежно від форм власності,
узгоджувати ці питання стосовно транзитного пасажирського транспорту у
випадках, передбачених законо­давством.

Відносини підприємств
транспорту загального користування з органами місцевого самоврядування
будуються на основі податків, податкових пільг, встановлених нормативів та
інших економічних засобів відповідно до чинного законодавства України.

Зв’язок є однією з
пріоритетних і найважливіших галузей в Україні, невід`ємною частиною виробничої
й соціальної інфраструктури територіальних громад і покликаний задовольняти
потреби громадян, підприємств, установ, організацій, органів місцевого
самоврядування у засобах і послугах електричного і поштового зв’язку.

Порядок взаємодії
підприємств, установ і організацій зв’язку з місцевими радами закріплений
Законом України «Про зв’язок» від 16.05.1995 р. №160/95-ВР. Засоби і споруди
зв’язку, приміщення для відділень зв’язку, телефонних станцій та
радіотрансляційних вузлів, жилі приміщення, в тому числі службові для листонош
і працівників, які обслуговують ці засоби і споруди, передаються власниками у
користування підприємствам і об’єднанням зв’язку на договірних засадах.
Приміщення для сільських відділень зв’язку, службові жилі приміщення для
обслуговуючого персоналу надаються підприємствам зв’язку на договірних засадах
сільськими радами або організаціями – споживачами послуг зв’язку.

Проектуючи подальший
розвиток міст та інших населених пунктів, місцеві ради здійснюють за рахунок
коштів інвесторів виготовлення проектної документації та будівництво
спеціальних приміщень для відділень зв’язку, автоматичних телефонних станцій та
станцій радіотрансляційних вузлів, а також переобладнання приміщень, що не відповідають
технологічним нормам галузі.

Взаємодія відбувається
і під час перевезення підприємствами зв’язку пошти. Підприємства і об’єднання
зв’язку мають право перевозити пошту на всіх маршрутах і лініях залізничного,
водного, повітряного, автомобільного і гужового транспорту згідно з договорами.
Органи місцевого самоврядування, підприємства, об’єднання, установи та
організації, транспортні засоби яких використовуються для перевезення пошти,
зобов’язані сприяти якнайшвидшому перевезенню за призначенням усієї пошти, що
відправляється підприємствами і об’єднаннями зв’язку, та забезпечувати її
збереження.

Певні повноваження
мають органи місцевого самоврядування для забезпечення зв’язку в умовах
надзвичайного стану. Виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських і
селищних рад надають підприємствам і об’єднанням зв’язку допомогу в ліквідації
аварій, що сталися внаслідок стихійного лиха, і в усуненні їх наслідків, у придбанні
необхідних матеріальних ресурсів, а також надають для цього робочу силу,
транспортні та інші технічні засоби.

У разі стихійного
лиха, аварій, епідемій, епізоотій та в екстремальних ситуаціях, що виникли
внаслідок виробничих обставин, підприємства і об’єднання зв’язку з метою
забезпечення зв’язком відбудовних робіт та недопущення розповсюдження епідемій,
епізоотій через поштові відправлення за погодженням з виконавчими комітетами
місцевих рад встановлюють тимчасові обмеження щодо надання послуг зв’язку
населенню до закінчення ліквідації наслідків зазначених обставин.

Діяльність органів
місцевого самоврядування у сфері забезпечення електроенергією регулюється
Законом України «Про електроенергетику» від 16.10.1997 р. № 575/97-ВР. Згідно
зі ст.10 цього Закону до повноважень органів місцевого самоврядування у
відносинах із суб’єктами електроенергетики належать: погодження питань розміщення
на підпорядкованій їм території об’єктів електроенергетики, виходячи з
інтересів територіальної громади; участь у розробці комплексних планів
постачання енергії споживачам на підпорядкованій їм території; участь у
розробці й реалізації системи заходів щодо роботи об’єктів електроенергетики у
надзвичайних умовах; регулювання тарифів на теплову енергію відповідно до
Закону; сприяння розвитку енергетики в регіоні. Органи місцевого самоврядування
не мають права втручатися в оперативне регулювання режимів енергоспоживання.

До питань місцевого
значення відноситься створення умов для забезпечення населення послугами
торгівлі, громадського харчування і побутового обслуговування. Органи місцевого
самоврядування в межах своєї компетенції планують розвиток цих галузей, здійснюють
заходи щодо організації місцевих ринків, ярмарків, сприяння розвитку всіх форм
торгівлі, щодо розширення та вдосконалення мережі підприємств житлово-комуна­льного
господарства, торгівлі, громадського харчування і побутового обслуговування,
встановлюють зручний для населення режим роботи вказаних підприємств, що
належать до комунальної власності відповідних тери­торіальних громад.

За сучасних умов
пріоритетним напрямком діяльності органів місцевого самоврядування стає функція
соціального захисту населення. Конституція України визначає нашу державу як
соціальну. Соціальною є така держава, яка бере на себе зобов’язання піклуватися
про соціальну справед­ливість, достаток своїх громадян, їх соціальний захист, і
головне її завдання – досягнення суспільного прогресу, який засновується на
закріплених правом принципах соціальної рівності, загальної солідарності і
взаємної відповідально­сті. Це держава, на якій лежить відповідальність за
задоволення соціальних по­треб членів суспільства у сфері культури, освіти,
охорони здоров’я, соціального забезпечення, охорони праці, сім`ї.

Органи місцевого
самоврядування беруть активну участь у реалізації соціальної політики держави,
і функція соціального захисту населення, яку вони здійснюють, спрямована, перш
за все, на пом’якшення наслідків нинішнього економічного перехідного періоду,
на стабільне покращення рівня життя населення, на боротьбу з бідністю, безробіттям,
забезпечення достатнього життєвого рівня, особливо для соціально незахищених
верств населення.

 Правову основу їх
діяльності у сфері соціального захисту населення, крім Основного Закону і
Закону «Про місцеве самовряду­вання в Україні», складають закони України «Про
зайнятість населення», «Про захист прав споживачів», «Про державну допомогу
сім’ям з дітьми», «Про ос­нови соціальної захищеності інвалідів в Україні»,
«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про прожитковий
мінімум», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх
сімей» та інші нормативні акти.

Державні пенсії,
матеріальна допомога та інші гарантії соціального захисту встановлюю­ться в
законодавчому порядку. Але виконавчі органи місцевого самоврядування можуть
ініціювати встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень
додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення.
Наприклад, згідно з Законом України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» від
21.11.1992 р. виконавчі комітети сільських, селищних і міських рад можуть за
рахунок місцевих бюджетів та власних коштів запроваджувати додаткові види
допомоги та встановлювати доплати до державної допомоги сім’ям з дітьми, а
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соці­ального захисту»
від 22.10.1993 р. в ч.4 ст.2 закріплює, що місцеві ради мають право за рахунок
власних коштів і благодійних надходжень встановлювати додаткові гарантії щодо
соціального захисту ветеранів війни.

Здійснюючи функцію
соціального захисту населення, виконавчі органи місцевого самоврядування мають
повноваження щодо вирішення, відповідно до законодавства, питань про подання
допомоги інвалідам, ветеранам війни та праці, сім’ям загиблих військовослужбовців,
а також військовослужбовців, звільнених у запас (крім військовослужбовців
строкової служби) або у відставку, інвалідам з дитинства, багатодітним сім’ям у
будівництві індивідуальних жилих будинків, проведенні капітального ремонту
житла, у придбанні будівельних матеріалів; відведення зазначеним особам у
першочерговому порядку земельних ділянок для індивідуального будівництва, садівництва
та городництва.

Особливо об’ємні
повноваження щодо соціального захисту інвалідів орга­нам місцевого
самоврядування надає Закон «Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні» від 21.03.1991 р., відповідно до якого місцеві ради мають право утворювати
власні фонди соціальної допомоги інвалідам. Порядок і умови вит­рачання коштів
цих фондів визначаються радами з урахуванням пропозицій громадських організацій
інвалідів.

Представницькі органи
місцевого самоврядування беруть участь у працевлаштуванні інвалідів, оскільки
спільно з підприємствами, установами і організаціями, громадськими
організаціями інвалідів, на підставі пропозицій органів Міністерства соціального
захисту населення України щорічно визначають нормативи робочих місць, призначених
для працевлашту­вання інвалідів.

Законодавчо
закріплюється, що проектування і забудова населених пунктів, формування жилих
районів, розробка проектних рішень, будівництво і реконст­рукція будинків без
пристосування для використання інвалідами не допус­кається. У тих випадках,
коли з об’єктивних причин неможливо пристосувати для інвалідів діючі об’єкти,
за рішенням місцевих рад за участю відповідних підприємств, установ і
організацій створюються інші сприятливі умови життєдіяльності інвалідів,
зокрема, шляхом будівництва спеціальних об’єктів.

Важливою гарантією
нормальної життєдіяльності інвалідів є нормативний припис, згідно з яким підприємства
та організації, що здійснюють транспортне обслуговування населення, зобов’язані
забезпечити спеціальне обладнання транспортних засобів, вокзалів, аеропортів та
інших об’єктів, яке б дало змогу інвалідам безперешкодно користуватися їх
послугами. У тих випадках, коли діючі транспортні засоби не можуть бути
пристосовані для використання інвалідами, місцеві ради створюють інші
можливості для їх пересування.

Ст.30 вищевказаного
закону закріплює, що жилі приміщення, заняті самотніми інвалідами або сім’ями,
у складі яких вони живуть, під’їзди, сходові площадки бу­динків, в яких
мешкають інваліди, мають бути обладнані спеціальними засо­бами і пристосуваннями
відповідно до індивідуальної програми ре­абілітації, а також телефонним
зв’язком. Обладнання зазначених жилих приміщень здійснюється місцевими радами,
підприємствами, установами і ор­ганізаціями, у віданні яких знаходиться житловий
фонд. Обладнання індивідуальних жилих будинків, в яких проживають інваліди,
здійснюється підприємствами, установами і організаціями, з вини яких настала
інвалідність, а в інших випадках – відповідними місцевими радами.

Місцеві ради також
забезпечують виділення земельних ділянок інвалідам із захворюваннями
опорно-рухового апарату під будівництво гаражів для авто­мобілів з ручним
керуванням поблизу місця їх проживання.

Не менш важливим
повноваженням соціального характеру є закріплене за виконавчими органами
місцевого самоврядування повноваження щодо ор­ганізації для малозабезпечених
громадян похилого віку, інвалідів будинків-інтернатів, побутового обслуговування,
продажу товарів у спеціальних магази­нах і відділах за максимально доступними
цінами, а також безоплатного харчування, вирішення питань про надання за
рахунок коштів місцевих бюджетів ритуаль­них послуг у зв’язку з похованням
самотніх громадян, ветеранів війни та праці, а також інших категорій
малозабезпечених громадян; надання допомоги на по­ховання громадян в інших
випадках, передбачених законодавством.

Крім вищевикладених
власних повноважень, на виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у
рамках реалізації функції соціального захисту насе­лення Законом «Про місцеве
самоврядування в Україні» покладено виконання делегованих повноважень органів
виконавчої влади:

– організація
виконання територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної
захищеності різних груп населення від безробіття;

– забезпечення
здійснення передбачених законодавством заходів щодо поліпшення житлових і
матеріально-побутових умов інвалідів, ветеранів війни та праці, громадян,
реабілітованих як жертви політичних репресій, військовослужбовців, а також
військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, сімей, які втратили
годувальника, багатодітних сімей, громадян по­хилого віку, які потребують
обслуговування вдома, до влаштування в бу­динки інвалідів і громадян похилого
віку, які мають потребу в цьому, дітей, що залишилися без піклування батьків,
на виховання в сім’ї громадян;

– вирішення відповідно
до законодавства питань про надання пільг і допомоги, пов’язаних з охороною
материнства і дитинства;

– вирішення у
встановленому законодавством порядку питань опіки і піклування;

– надання, відповідно
до чинного законодавства, одноразової допомоги громадянам, які постраждали від
стихійного лиха;

– вирішення,
відповідно до чинного законодавства, питань про надання компенсацій і пільг
громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катаст­рофи, в інших
випадках, передбачених законодавством;

– організація
проведення оплачуваних громадських робіт для осіб, за­реєстрованих як
безробітні, а також учнівської та студентської молоді у вільний від занять час
на підприємствах, в установах та організаціях, що на­лежать до комунальної
власності, а також за договорами – на підприємствах, в установах та
організаціях, що належать до інших форм власності;

– участь у веденні
колективних переговорів та укладенні територіальних та­рифних угод, вирішенні
колективних трудових спорів (конфліктів) щодо підприємств, установ та
організацій, розташованих на відповідній тери­торії; реєстрація колективних
договорів і угод, здійснення контролю за їх ви­конанням;

– встановлення,
відповідно до чинного законодавства, розмірів і порядку виплати щомісячної
допомоги особам, які здійснюють догляд за самотніми громадя­нами, які за
висновком медичних закладів потребують постійного сторон­нього догляду;

– бронювання в
порядку, встановленому законом, на підприємствах, в ус­тановах та організаціях
незалежно від форм власності робочих місць, при­значених для працевлаштування
осіб, які відповідно до законодавства потре­бують соціального захисту і не
спроможні конкурувати на ринку праці, визначення нормативів таких робочих
місць; прийняття рішень про створення на підприємствах, в установах та
організаціях спеціальних ро­бочих місць для осіб з обмеженою працездатністю,
організація професійної підготовки цих осіб; погодження проведення ліквідації таких
робочих місць.

Для органів місцевого
самоврядування одним з напрямків діяльності виступає здійснення
зовнішньоекономічної функції. Активна діяльність нашої держави на міжнародній
арені та намагання інтегруватися у світову економічну систему вимагає проведення
ефективної зовнішньоекономічної політики, яка здійснюється з метою забезпечення
збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку в Україні,
стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономічних
зв’язків суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України, створення найбільш
сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу
праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Закон України «Про
зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. з наступними змінами і
доповненнями визначає зовнішньоекономічну діяльність як діяльність суб’єктів
господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської
діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на
території України, так і за її межами.

Ст.10 цього Закону
закріплює, що до органів місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю
належать місцеві ради, їх виконавчі органи, а також територіальні підрозділи
(відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності
України. Зазначається, що нормативні акти місцевих рад та підпорядкованих їм
виконавчих органів стосовно регулювання зовнішньоекономічної діяльності
приймаються тільки у випадках, прямо передбачених законами України. Місцеві
ради та їх виконавчі органи діють як суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності
лише через створені ними зовнішньоекономічні комерційні організації, які мають
статус юридичної особи України.

Конкретні повноваження
виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в рамках реалізації
зовнішньоекономічної функції на місцевому рівні закріплені у ст.35 Закону «Про
місцеве самоврядування в Україні», до яких відноситься укладення і забезпечення
виконання у встановленому законодавством порядку договорів з іноземними
партнерами на придбання та реалізацію продукції, виконання робіт і надання
послуг, а також сприяння зовнішньоекономічним зв’язкам підприємств, установ та
ор­ганізацій, розташованих на відповідній території, незалежно від форм влас­ності.

Йдеться про створення
сприятливих умов для розвитку зовнішньоекономічної діяльності на відповідній
території шляхом реалізації наданих повноважень у частині, що стосується,
наприклад, попереднього розгляду питань щодо розміщення, спеціалізації та
розвитку відповідних підприємств, установ, організацій, підготовки висновків
про надання в установленому порядку земельних ділянок, здійснювані органами
місцевого самоврядування. Одним з таких пріоритетних напрямів є створення спеціальних
(вільних) економічних зон, на яких встановлюється й діє спеціальний правовий
режим економічної діяльності та порядок застосування дії законодавства України.
На цій території запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові
та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і
фізичних осіб.

Щодо прийняття рішення
про створення спеціальних (вільних) економічних зон, то дане повноваження
виключно на пленарних засіданнях реалізують представницькі органи сіл, селищ,
міст. Крім цього, вони можуть вирішувати питання, пов`язані зі змінами в
статусі цих зон, вносити до відповідних органів пропозиції з цих питань, дають
згоду на створення таких зон за ініціативою Президента або Кабінету Міністрів
України.

Законодавчо також
закріплюється повноваження виконавчих органів місцевого самоврядування щодо
сприяння у створенні на основі законодавства спільних з іноземними парт­нерами
підприємств виробничої й соціальної інфраструктури та інших об’єктів та
залучення іноземних інвестицій для створення робочих місць.

Делегованими
повноваження в указаній сфері виступають організація та контроль при

Назад