ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ
Стаття 96. Примусове лікування
.
Стаття 96. Примусове лікування
1. Примусове лікування може бути застосоване судом,
незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають
хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.
2. У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або
обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання.
У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у
спеціальних лікувальних закладах.
1. Закон розмежовує види примусу, що застосовується до
певних категорій хворих осіб у разі вчинення ними суспільне небез-
печного діяння. На відміну від примусових заходів медичного
характеру, які застосовуються до неосудних та обмежено осудних, примусове
лікування застосовується до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що
становить небезпеку для здоров’я інших осіб (ч. 1 ст. 96). Застосування такого
примусового лікування є правом, а не обов’язком суду. Відповідно до закону
примусове лікування застосовується поряд із призначеним покаранням.
КК 1960 р. передбачав примусове лікування лише хронічних
алкоголіків і наркоманів. КК 2001 р. не конкретизує категорії осіб, до яких
може бути застосоване примусове лікування. Але при цьому в ч. 1 ст. 96
вживається узагальнене поняття — особи, які вчинили злочини та мають хворобу,
що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.
Основи законодавства України про охорону здоров’я відносять
до соціальна небезпечних захворювань туберкульоз, психічні, венеричні
захворювання, СНІД, лепру, хронічний алкоголізм, наркоманію. Цей перелік
необхідно доповнити також токсикоманією (про її поняття див. коментар до ст.
21). Порядок здійснення госпіталізації та лікування таких хворих, у т.ч, в
примусовому порядку, встановлюється законодавством.
2. Підставою для застосування примусового лікування є
сукупність таких умов: 1) особа вчинила злочин і засуджена до певного
(будь-якого) покарання; 2) у неї є наявною хвороба, яка становить небезпеку для
здоров’я інших осіб, що підтверджено відповідним медичним висновком.
Ст. 96 не містить положень щодо продовження і припинення
примусового лікувального процесу, Частково ці питання вирішено у
кримінально-процесуальному і кримінально-виконавчому законодавстві,
3. За змістом ч. 2 ст. 96 примусове лікування здійснюється
за місцем відбування покарання, якщо особа засуджена до позбавлення волі чи
обмеження волі. Останній вид покарання не застосовується до неповнолітніх,
вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що
досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та інвалідів
першої і другої групи (ч. 3 ст. 61). Отже, застосуванню примусового лікування
до перелічених осіб має передувати їх засудження до позбавлення волі чи інших
видів покарань (крім обмеження волі),
4. Закон (ч. 2 ст, 96) передбачає, що у разі призначення
інших видів покарань, крім позбавлення волі й обмеження волі, примусове
лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах. На даний час в
Україні не створено лікувальних закладів, які мали б усі можливості для
забезпечення спеціального лікування й відповідного трудового режиму щодо осіб,
які засуджені до іншого покарання, ніж позбавлення волі та обмеження волі, і за
вироком суду підлягають примусовому лікуванню. Що стосується алкоголіків і
наркоманів, то на практиці ця категорія засуджених проходить антиалкогольне
(протинаркотичне) лікування у спеціалізованих лікувальних закладах органів
охорони здоров’я (стаціонарних спеціалізованих наркологічних диспансерах,
наркологічних відділеннях при психіатричних лікарнях, а також поліклінічних,
амбулаторних наркологічних кабінетах при наркологічних та психоневрологічних
диспансерах).
З урахуванням підстав застосування примусового лікування в
порядку ст. 96 до спеціальних лікувальних закладів не можуть бути віднесені ЛТП
(для хронічних алкоголіків) і спеціалізовані лікувальні (для дорослих) та
лікувально-виховні (для неповнолітніх) заклади, призначені для примусового
лікування від наркоманії. Не можна вважати такими і центри медико-соціальної
реабілітації неповнолітніх.
5. Кримінальне законодавство, на відміну від
адміністративного, традиційно не встановлює строків примусового лікування
алкоголіків і наркоманів. Видається, що ці строки мають бути однаковими, тобто
не можуть перевищувати дванадцяти місяців (з урахуванням продовження строку
примусового лікування).
КПК (ст. ст. 234, 324, 411, 411-1).
ВТК (ст. 771). Основи законодавства України про охорону
здоров’я від 19 листопада 1992 р.
(ст. 53).
Закон України «Про забезпечення санітарного та
епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р.
Закон України «Про органи і служби у справах
неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 24 січня
1995р. (ст. 9).
Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу
наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню
ними» від 15 лютого 1995р.
Закон України «Про запобігання захворюванню на синдром
набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» в редакції
від 3 березня 1999 р.
Закон України «Про обіг в Україні наркотичних засобів,
психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» в редакції від 8 липня
1999р.
Закон України «Про психіатричну допомогу» від 22
лютого 2000 р.
Закон України «Про боротьбу із захворюванням на
туберкульоз» від 5 липня 2001 р.
Інструкція про порядок виявлення та постановки на облік
осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини.
Затверджена наказом МОЗ. МВС, ГП, МЮ № 307/680/21/66/5 від 10 жовтня 1997р.
Порядок проведення медичного огляду та медичного обстеження
осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами.
Затверджений наказом МОЗ та МВС № 158/417 від 16 червня 1998 р.
.
