РОЗДІЛ ІІ. ПОРЯДОК ПРИТЯГНЕННЯ ДО АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ – 1. Органи, уповноважені...

РОЗДІЛ ІІ. ПОРЯДОК ПРИТЯГНЕННЯ ДО АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ – 1. Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення :: vuzlib.su

76
0

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ


РОЗДІЛ ІІ. ПОРЯДОК ПРИТЯГНЕННЯ ДО АДМІНІСТРАТИВНОЇ
ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ – 1. Органи, уповноважені розглядати справи про
адміністративні правопорушення

.

РОЗДІЛ ІІ. ПОРЯДОК
ПРИТЯГНЕННЯ ДО АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ – 1. Органи,
уповноважені розглядати справи про адміністративні
правопорушення

Перелік органів та посадових
осіб, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення,
наведено в розділі ІІІ КпАП, в якому врегульовано також деякі питання утворення
та функціонування цих органів, а також визначено, які справи уповноважені
розглядати ті чи інші органи або посадові особи, тобто вирішено питання про
підвідомчість справ.

Велика кількість органів
(посадових осіб), які мають право розглядати справи про адміністративні
правопорушення, обумовлена рядом обставин. Перш за все, галузі управління й
існуючі в них відносини істотно відрізняються одне від одного, відзначаються
різноманітністю і специфікою. Для того, щоб кваліфіковано вирішувати справи про
адміністративні правопорушення, часто необхідно володіти спеціальними знаннями,
наприклад, добре знати правила пожежної безпеки, дорожнього руху,
ветеринарно-санітарні та ін. По-друге, оперативність та економічність
провадження в багатьох випадках забезпечується тим, що стягнення накладають співробітники
тих органів, які здійснюють контроль та нагляд за додержанням відповідних
правил.

Відповідно до ст.213 КпАП
справи про адміністративні правопорушення надано право розглядати таким
органам:

1) адміністративним комісіям;

2) виконавчим комітетам селищних,
сільських рад;

3) районним (міським) судам
(суддям);

4) органам внутрішніх справ,
органам державних інспекцій та іншим органам (посадовим особам), уповноваженим
на це законодавчими актами України.


Повноваження щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення в наш час
окремі законодавчі акти надають і деяким іншим органам, які в розділі ІІІ КпАП
не названо. Мова йде про місцеві державні адміністрації (ст.25 Закону України
«Про місцеві державні адміністрації») та про виконкоми міських рад
(ст. 38 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»). І в
тому, і в іншому випадку говориться про справи, віднесені законом до відання
зазначених органів. Разом з тим жоден законодавчий акт подібних повноважень їм
не надає, і на практиці реально вони такі справи не розглядають. На нашу думку,
у згаданих законах допущено помилку, вірніше, за цими органами закріплено
повноваження, яких вони ніколи не здійснювали, так би мовити «на всякий
випадок». Для зазначених органів подібні справи є дуже дрібними, до того
ж, поняття «місцева державна адміністрація» охоплює систему
підрозділів, які всі разом, одночасно діяти не можуть. Тобто в цьому випадку
потрібне уточнення – хто від імені місцевої адміністрації здійснює ці
повноваження. Отже, реально прийняття законів «Про місцеві державні
адміністрації» та «Про місцеве самоврядування в Україні», на
нашу думку, не викликало змін у системі суб’єктів адміністративної юрисдикції.

Органи, яким надано право
приймати рішення у справах про адміністративні правопорушення, за об’ємом
компетенції розподіляються на дві групи. До першої належать адміністративні
комісії, виконавчі комітети селищних, сільських рад, органи внутрішніх
справ і судді. Вони розглядають справи про правопорушення, які вчиняються в
різних галузях управління. Другу групу складають державні інспекції, органи
транспорту, природоохорони тощо. Повноваження зазначених органів тісно
пов’язані з конкретною галуззю управління. Наприклад, органи державного
пожежного нагляду уповноважені вирішувати справи про порушення правил пожежної
безпеки, митні органи – про порушення митних правил і т. ін.

Рішення про накладення
адміністративного стягнення може приймати колегіальний орган або посадова
особа. До перших належать адміністративні комісії, виконкоми селищних, сільських
рад, суди (хоча на практиці подібні справи колегіальні суди, як правило, не
розглядають). Що стосується посадових осіб, то вони вирішують справи від імені
відповідних органів в межах наданих їм повноважень і тільки при виконанні
службових обов’язків. Коло таких осіб встановлено законодавчими актами України.
До них насамперед належать керівники відповідних органів управління та
державних інспекцій. Проте в деяких випадках, передбачених законодавством,
право накладати стягнення мають і інші посадові особи. Наприклад, за порушення
окремих правил дорожнього руху крім начальників відділів (управлінь, відділень)
ДАІ або їх заступників накладати стягнення можуть всі співробітники
Державтоінспекції, які мають спеціальні звання (ст.222 КпАП).

Органи (посадові особи)
розглядають справи про адміністративні проступки в межах своєї підвідомчості.
Встановлення підвідомчості — це розмежування компетенції між органами
(посадовими особами). Кожен орган або посадова особа має право розглядати і
вирішувати тільки ті питання, які належать до її відання. І тому, коли кажуть,
що справа підвідомча якомусь органу, то мають на увазі, що саме цей орган
займається цією справою, що його уповноважено вирішувати такі справи.
Встановлення підвідомчості справ – спосіб визначення компетенції. В компетенцію
входять також і повноваження. Повноваження визначають, що може зробити, які
заходи може застосовувати орган (посадова особа), в той час як підвідомчість
окреслює межі повноважень за територією та за об’ємом справ, які вирішуються.

Розрізняють два різновиди
підвідомчості – предмету та територіальну.

Предметна (видова)
підвідомчість – це нормативне вирішення питання про те, якому виду органів
доручено розглядати відповідну категорію справ. Цьому в КпАП України присвячено
гл.17. Головний критерій закріплення предметної підвідомчості – категорія
адміністративних правопорушень. Так, наприклад, законодавством встановлено, що
справи про порушення правил пожежної безпеки розглядаються органами, які
здійснюють державний пожежний нагляд. Для визначення предметної підвідомчості
справ законодавець використовує також і додаткові ознаки. До них належать місце
вчинення правопорушення, вік правопорушника.

Під територіальною
підвідомчістю розуміється нормативне вирішення питання про те, де (а тому і
яким органом) повинна розглядатися конкретна справа. Головне правило
територіальної підвідомчості – справа розглядається за місцем вчинення
правопорушення. Але з цього правила є винятки: справи, підвідомчі
адміністративним комісіям, розглядаються за місцем проживання правопорушників.
Крім цього, з деяких категорій справ встановлена подвійна (альтернативна)
територіальна підвідомчість. Так, наприклад, справи про порушення правил
дорожнього руху можуть розглядатися як за місцем вчинення правопорушення, так і
за місцем обліку транспортного засобу або за місцем проживання порушника.

Особливе місце серед органів
адміністративної юрисдикції займають адміністративні комісії. В той час, як
інші органи (внутрішніх справ, державні інспекції, військкомати тощо)
здійснюють свою юрисдикційну діяльність поряд з виконанням інших функцій
управління – організацією, контролем, наглядом і т. ін., то головне призначення
адміністративних комісій – розгляд справ про адміністративні правопорушення.

Адміністративні комісії
утворюються районними державними адміністраціями, виконкомами міських, районних
в містах, селищних і сільських рад у складі голови, заступника голови,
відповідального секретаря та не менше 6-ти членів комісії. До них входять
депутати, представники підприємств, установ, організацій, громадськості. Не
можуть бути членами комісій працівники прокуратури, судді, адвокати, а
також представники органів, посадові особи яких мають право складати протоколи
про адміністративні правопорушення.

Адміністративні комісії
розглядають усі справи про адміністративні правопорушення, за винятком
віднесених до компетенції інших органів (посадових осіб). Зокрема вони можуть
розглядати справи про ряд правопорушень в галузі охорони праці та здоров’я
населення, охорони пам’ятників історії та культури, в будівництві та в галузі
використання електричної та теплової енергії, в сільському господарстві, в
галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства, благоустрою і
т. ін.

В ч.1 ст.218 КпАП дано
перелік статей, справи про порушення яких мають право розглядати
адміністративні комісії районного та міського рівнів. Об’єм повноважень щодо
розгляду справ про адміністративні правопорушення адміністративних комісій при
виконкомах селищних та сільських Рад народних депутатів дещо менший, їх встановлено
в ч.2 ст.218 КпАП.

Повноваження виконавчих
комітетів селищних і сільських рад щодо розгляду справ про адміністративні
правопорушення схожі до повноважень адміністративних комісій, але дещо вужчі.
Компетенцію виконавчих комітетів закріплено в ст.219 КпАП.

Районні (міські) суди (судді)
розглядають справи про найбільш серйозні адміністративні проступки, за які
передбачено найсуворіші адміністративні стягнення та стягнення, які
застосовуються виключно у судовому порядку, – штраф у підвищеному розмірі,
оплатне вилучення транспортних засобів, конфіскація, виправні роботи та
адміністративний арешт (дрібне розкрадання, порушення правил про валютні
операції, дрібне хуліганство, злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі
працівника міліції, порушення правил адміністративного нагляду тощо), а також
справи про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від
шістнадцяти до вісімнадцяти років (ст.221 КпАП) та про правопорушення,
пов’язані з корупцією (Закон України «Про боротьбу з корупцією»
).

Органам внутрішніх справ
(міліції) надано право розглядати справи про порушення громадського порядку,
правил паспортної системи, правил перебування в Україні і транзитного проїзду
через територію України іноземців і осіб без громадянства, правил дорожнього руху,
правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами
транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на
транспорті, правил дозвільної системи та інші правопорушення, які посягають на
громадянський порядок та громадську безпеку (ст.222 КпАП). Юрисдикційними
повноваженнями в міліції наділено багатьох посадових осіб: начальників та
заступників начальників відділів (управлінь) внутрішніх справ, начальників та
заступників начальників органів внутрішніх справ на транспорті, інших органів
внутрішніх справ, прирівнених до відділів (управлінь) внутрішніх справ,
начальників лінійних пунктів міліції, а також інших працівників транспортної
міліції, які здійснюють нагляд за додержанням відповідних правил, начальників відділень
міліції, що є в системі органів внутрішніх справ, дільничних інспекторів
(старших дільничних інспекторів) міліції, начальників та заступників
начальників відділень (відділів, управлінь, Головного управління) Державної
автомобільної інспекції, командирів та заступників командирів окремих
підрозділів дорожньо-патрульної служби, інші працівники Державної автомобільної
інспекції, які мають спеціальні звання.


Органи державного контролю та нагляду (державні інспекції) та деякі галузеві
органи управління розглядають справи про порушення тих загальнообов’язкових
правил, нагляд та контроль за виконанням яких на них покладено. Це органи
державного пожежного нагляду, Міністерства праці та соціальної політики
України, природоохорони, Міністерства оборони України, державної
санітарно-епідеміологічної служби, державного ветеринарного контролю,
залізничного, морського, річкового, повітряного, автомобільного і міського
електротранспорту, зв’язку, Державного комітету України по стандартизації,
метрології та сертифікації і т. ін. (ст.ст.223–244-8 КпАП).

.

    Назад

    НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

    ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ