ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ
§ 7. Процесуальні засоби порушення цивільної справи в судах іноземних
держав
.
§ 7. Процесуальні
засоби порушення цивільної справи в судах іноземних держав
Процесуальні засоби і
порядок звернення до суду за захистом, пред’явлення позову і порушення цивільної
справи в судах іноземних державах характеризуються широкою диференціацією. У
країнах СНД вони аналогічні Україні, оскільки цивільне процесуальне
законодавство було побудовано на одній законодавчій базі — Основах цивільного
судочинства колишнього СРСР.
Процесуальні засоби
пред’явлення позову, порушення цивільної справи в суді істотно відрізняються в
Англії, СІЛА, Франції, в країнах Східної Європи як між собою, так і від
процесуальних засобів, передбачених цивільним процесуальним законодавством
країн СНД.
Поняття позову, його
види і елементи
У юридичній літературі
Франції визначення позову (action) сформульоване по-різному: як право доступу в
суд, право порушити справу в суді, як звернення особи в суд з метою судового
визнання або захисту наявного у неї права або права, на яке вона претендує.
Найпоширенішим є
визнання позову як законної правомочності, за якою посадові особи і громадяни
можуть звертатися в суд для того, щоб забезпечити дотримання закону, і що така
можливість має загальний і постійний характер, належить кожному,
конкретизується і здійснюється шляхом заявления до суду відповідного прохання,
вимоги, клопотання у окремій справі.
У Англії в Законі про
Верховний Суд позов визначається як цивільне провадження, яке розпочинається
судовим наказом про явку відповідача в суд, або іншим способом у відповідності
з правилами Верховного Суду, але який не належить до кримінального провадження
(ст. 225). Правилами Верховного Суду кожний позов у високому суді правосуддя
повинен розпочинатися судовим наказом про явку відповідача в суд чи іншим
викликом до нього.
Поширена думка, що
позов виникає в тих випадках, коли правом забезпечується відшкодування шкоди,
завданої діями чи упущеннями, якими порушуються права інших осіб.
У США згідно з
Федеральними правилами цивільного процесу цивільним позовом є звернення
позивача в суд з вимогою, пред’явленою до відповідача (ст. 3).
Складовими елементами
позову називаються предмет і підстава. Предмет складають вимоги позивача,
стосовно яких він просить винести судове рішення. У такій вимозі вмішується
також прохання про винесення судом бажаного для позивача рішення, але для цього
вважається недостатньо для виділення його в самостійний елемент позову — його
зміст.
Підставу позову
складають фактичні обставини, що мають значення юридичних фактів, на яких
позивач обґрунтовує свої вимоги.
У юридичній літературі
Франції елементами позову визначаються: предмет, підстава, позивач і
відповідач. Предмет позову складають ті дії, які на прохання позивача мають
бути з метою застосування закону вчинені судом для того, щоб було забезпечене
дотримання оспорюваного чи порушеного права. Ним є визнання спірного права і
присудження боржника до виконання своїх обов’язків. Підставу позову складає
юридичний факт (факти), які наводяться позивачем для обґрунтування своєї
вимоги.
У цивільному процесі
Англії такою підставою визнається юридичний факт, який необхідно довести
позивачу на обґрунтування своїх оспорюваних прав і домогтися винесення судом
бажаного рішення.
Залежно від змісту
позови класифікуються на: позови про присудження (виконавчі); про визнання
(установлення); і окремими процесуалістами — про правоперетворення. Позови про
присудження спрямовані на те, щоб відповідач передав позивачу предмети, речі,
товар, гроші чи виконав на його користь конкретні дії. В позовах про визнання
позивач вимагає визнання, констатації наявності чи відсутності певного спірного
юридичного правовідношення сторін. Позови правоперетворювальні спрямовуються на
створення, зміну чи припинення юридичних відносин, які охоплюються в дійсності
позовами про присудження і визнання.
За
матеріально-правовими ознаками позови класифікуються на: майнові, особисті і
змішані. Майнові — на позови про майно рухоме і нерухоме, на позови про захист
володіння і про право власності. За твердженням французьких процесуалістів,
майновий позов може бути спрямований проти будь-якого порушника майнових прав,
позови особисті — проти чітко обмеженого кола осіб, які є учасниками
конкретного зобов’язального правовідношення. В змішаних позовах поєднуються як майнові,
так і зобов’язально-правові вимоги.
У США самостійно
виділяються групові (колективні) позови, які пред’являються однією або кількома
особами в інтересах групи осіб внаслідок того, що численність учасників групи
створює практичні труднощі пред’явлення позову кожним з них (пред’явлення
позову одним з акціонерів товариства в інтересах всіх його акціонерів, які
перебувають в аналогічному з ним становищі).
Законодавством Англії,
СІЛА, Франції та інших країн надається широка можливість об’єднання декількох
позовів і розгляд їх в одному провадженні у справі. Таке об’єднання може бути
об’єктивним і суб’єктивним. При об’єктивному в одному провадженні об’єднуються
декілька вимог, які виходять і заявлені щодо одних і тих же осіб, але
відрізняються за предметом. Суб’єктивне об’єднання характеризується тим, що
воно провадиться за суб’єктами, які ведуть процес, — декілька позивачів або
декілька відповідачів, або тих й інших разом. При суб’єктивному об’єднанні
процесуальна співучасть має лише зовнішній характер і не впливає на
матеріально-правові відносини між співучасниками, які перебувають в автономному
становищі.
Об’єктивне об’єднання
позовів широко допускається в Англії і можливе між одними і тими ж позивачами і
відповідачами за різними підставами, що виникають з різних правовідносин.
Зокрема, позови з договірних правовідносин можуть об’єднуватися з позовами,
підставою яких є зобов’язання, що виникають з правопорушення. Але суд має право
винести постанову про роз’єднання позовів, якщо відповідач доведе або суд за
своєю ініціативою встановить, що сумісний розгляд об’єднаних позовів може
утруднити їх розгляд або затримати винесення судом рішення у справі.
Щодо суб’єктивного
об’єднання, то воно можливе: 1) якщо декілька позивачів сумісно пред’явили
позов до одного і того ж відповідача, то він може бути об’єднаний з позовами
тих же позивачів або будь-якого з них до того самого відповідача; 2) якщо
декілька осіб мають окремі і різні вимоги до одного і того ж відповідача, то
вони можуть об’єднати свої позови до нього за умови, що такі позови виникли з
однієї і тієї ж угоди чи різних угод і при цьому вимагають вирішення загальних
питань права або факту
У США об’єктивне
об’єднання позовів допускається широко, як і в Англії. Різні за змістом вимоги
і фактично різні підстави позовів не є перешкодою для їх об’єднання, за
винятком позовів, один з яких підсудний федеральній юстиції, а інший — суду
штату. Щодо суб’єктивного об’єднання, то воно можливе тоді, коли позови, які
об’єднуються, виникають з однієї і тієї ж угоди або з одного і того ж
правопорушення і породжують загальні для них питання права або факту.
Для об’єктивного
об’єднання позовів у Франції необхідно, щоб вони були ідентичними за природою і
могли бути розглянуті та вирішені сумісно незалежно від їх територіальної підсудності.
А позивач, який має до відповідача кілька вимог, що не були виражені в
письмовій формі, зобов’язаний пред’явити всі вимоги одночасно з тим, що в
подальшому інші вимоги, не втілені у зазначену форму, не можуть бути
пред’явлені до стягнення (ст. 1345 Цивільного кодексу Франції).
Пов’язані між собою
позови, які знаходяться у провадженні одного суду, можуть бути об’єднані за
його ініціативою. Разом з тим забороняється об’єднання позовів про захист прав
володіння з позовами про право власності. Можлива відмова про об’єднання інших
позовів та допускається можливість їх роз’єднання.
Широкий спектр у
визначенні позову, його видів і елементів має місце в юридичній літературі
країн Східної Європи (Болгарії, Угорщини, Польщі, Румунії), що пояснюється
складністю проблеми взаємовідносин між правом і позовом.
За наявними
концепціями позов ототожнюється із суб’єктивним правом на позов, яке він
покликаний захищати; розглядається як самостійне право, що відрізняється від
суті самого права, як інститут, покликаний захищати шляхом судового примусу
порушені цивільні права чи передбачені законом інтереси (Румунія); визначається
як засіб порушення цивільного судочинства; як адресована до суду заява про
здійснення цивільного процесу (Польща); як звернена до суду вимога про
вирішення певного правового спору (Болгарія). Стверджується, що позов
спрямований на порушення провадження з метою з’ясування обставин справи,
необхідних для постановлення рішення з правового спору; що це звернена в суд
першої інстанції вимога про захист порушеного права або охоронюваного законом
інтересу.
Щодо класифікації
позовів, то вони поділяються на три групи: про присудження, визнання і
перетворювальні (відповідно — виконавчі, установчі, правоперетворювальні або
конститутивні). На відміну від останніх позови про присудження і визнання, за
якими можливе одержання лише авторитетного підтвердження судом певного
юридичного становища без зміни відповідного правовідношення, називаються
декларативними.
У складі позовів про
присудження відрізняються ступеневі позови, за якими позивач у заяві спочатку
зазначає і обґрунтовує лише прохання про встановлення обставин справи, а точне
формулювання правової вимоги резервує на майбутнє. А в складі позовів про
визнання, крім позитивних і негативних, виділяються також інцедентний позов,
предметом якого є правовідношення, преюдиціальне справі, яка розглядається,
зокрема, право власності на майно стосовно позову, який випливає із заподіяння
шкоди останньому; зустрічний позов, що пред’являється відповідачем до позивача
для сумісного розгляду в одному провадженні з первісним позовом; регрес-ний
(зворотній) позов, який пред’являється стороною до третьої особи для розгляду з
первісним позовом в одному провадженні у справі.
Як елементи позову
розглядаються його складові: предмет, підстава, зміст. За іншою концепцією
необхідними умовами позову є участь в ньому сторін, наявність предмета (яким є
вимога, стосовно котрої позивач просить винести судове рішення) і підстави
позову (конфлікту або розбіжностей між сторонами з приводу суті суб’єктивного
права).
За цивільним
процесуальним законодавством Болгарії, Румунії, Угорщини, Польщі передбачена
можливість об’єднання позовів — суб’єктивне, об’єктивне, змішане. При
суб’єктивному об’єднанні позовів у справі беруть участь декілька позивачів або
декілька відповідачів. При об’єктивному позивачем пред’являється декілька вимог
до одного відповідача. Змішане об’єднання має місце за наявності у справі як
суб’єктивного, так і об’єктивного поєднання позовів.
Об’єктивне об’єднання
позовів здійснюється за ініціативою позивача, відповідача (зустрічний позов)
або суду, коли він об’єднує декілька порушених цивільних справ з участю одних і
тих же сторін. Допускається можливість роз’єднання об’єднаних позовних вимог в
окремі провадження, якщо їх розгляд пов’язаний із значними труднощами, але воно
не повинно призводити до зловживання правами, затягування провадження у справі.
Так, за ЦПК Болгарії
(ст. 103) позивач може пред’явити в одній заяві до одного і того ж відповідача
декілька вимог, якщо вони підсудні тому ж суду і підлягають розгляду в порядку
одного і того ж провадження.
Згідно з ЦПК Польщі
(ст. 191) позивач має право викладати в одному позові прохання про задоволення
декількох вимог до одного і того ж відповідана, якщо до них може бути
застосований один і той же порядок провадження і якщо вони підсудні даному суду
за загальною сумою вимог, а крім того — коли ці вимоги різного роду — якщо для
якої-небудь з них не передбачене окреме провадження і якщо вони відповідно до
положення про підсудність підсудні даному суду незалежно від ціни позову.
Отже, об’єктивне
об’єднання декількох позовів у одному провадженні у справі можливе з різних
підстав або за різними вимогами між тими ж сторонами для сумісного їх розгляду
і вирішення. Таке об’єднання може бути на підставі зустрічного позову, вимоги
про залік, а також на підставі поєднання декількох справ для сумісного їх
розгляду, які порушені перед одним судом, фактично взаємопов’язані або в них
беруть участь одні і ті ж сторони.
Пред’явлення позову
В Англії пред’явлення
позову про присудження в суді у відділенні королівської лави розпочинається з
наказу (wrif of summons), що формально виходить від королівської влади, про
явку в суд, який вручається відповідачу.
Наказ застосовується
для порушення цивільної справи у разі пред’явлення вимоги про надання позивачу
допомоги або засобів судового захисту проти делікту, за винятком делікту про
порушення земельного володіння; коли позовна вимога обґрунтовується заявою про
обман; коли позивач вимагає відшкодування шкоди у зв’язку з порушенням
зобов’язань, якщо ці вимоги складаються повністю або частково з відшкодування
шкоди, заподіяної смертю чи фізичними ушкодженнями, завданими будь-якій особі,
або шкоди, заподіяної майну.
Пред’явлення позову
про визнання можливе іншим способом, за допомогою якого розпочинається
цивільний процес, — викликом в суд (originating summons). Він застосовується,
як правило, в канцлерському відділенні суду в справах, щодо яких може бути
винесене завершальне рішення, зокрема: про тлумачення закону або акта
делегованого законодавства, прийнятого на підставі цього закону; заповіту,
договору й в інших випадках, у яких були встановлені права заінтересованих осіб
і з яких не повинно бути істотного спору стосовно фактів (Правила Верховного
Суду, наказ 5, правило 4). З такого виклику реально розпочинається розгляд
справи, на відміну від видачі наказу, який є проміжним ланцюгом стосовно
розгляду позову. Цей спосіб простіший, швидкий і дешевший. При ньому не
застосовується обмін судовими паперами, а замість допиту свідків подаються
аффідевіти, які вмішують їх показання
Застосування наведених
способів пред’явлення позову на порушення цивільної справи в суді не завжди
залежить від бажання позивача, а має відповідати встановленим нормам Правил
Верховного Суду.
Для виготовлення
наказу потрібно одержати його бланк в суді і заповнити — зазначити суд, в якому
підлягає розгляду позовна вимога, назву позивача і відповідача, їх адреси, а
також ім’я і адресу соліситора (повіреного, представника) позивача. На
зворотному боці наказу викладаються вимоги. Таке викладення називається
індосіруванням наказу, яке буває: 1) простим — коротке викладення змісту
позовних вимог. В подальшому, якщо відповідач не ухилиться від явки в суд,
позивач повинен буде подати в письмовій формі розгорнуту позовну заяву; 2)
спеціальним — позовні вимоги викладаються досить визначено із зазначенням
обставин справи і фактичного складу, покладених в обгрунтування позову. Вони
можуть бути викладені також в окремому додатку до наказу про виклик відповідача
до суду. При цьому виді індосірування подання додатково розгорнутої позовної
вимоги не потрібне, але можливе на вимогу суду. Спеціальне індосірування наказу
надає позивачу можливість заявити клопотання про розгляд справи у порядку
спрощеного провадження при відсутності у відповідача підстав для оспорювання
пред’явленого позову.
Спеціальне
індосірування можливе щодо всіх позовів, за незначними винятками, зокрема: тих,
які пов’язані з недобросовісними, обманними діями відповідача; про стягнення
шкоди, заподіяної поширенням неправдивих відомостей, що ганьблять позивача,
тощо.
Вибір простого чи
спеціального індосірування залежить від позивача, але спеціальне індосірування
наказу, який пред’являється в іншому відділенні суду (крім королівського
стільця), можливе за наявності спеціальної вказівки у Правилах Верховного Суду;
при вимогах про надання відповідачу звіту про одержані і витрачені конкретні
грошові суми, який застосовується у тих випадках, коли позивач до подання
відповідачем звіту не може пред’явити до нього позов про витребування
утримуваних відповідачем грошових сум, належних позивачу.
Оформлення випуску
(видачі) наказу полягає в тому, що позивач (його адвокат — соліситор) подають
його в двох екземплярах до суду, на один з яких наклеюються марки судового мита
в 15 фунтів стерлінгів і він залишається в суді, а другий, скріплений печаткою
суду, повертається позивачу (його соліситору). Зміст наказу не перевіряється
судом, але для його випуску, якщо відповідач проживає за кордоном, необхідний
дозвіл суду
Вручення наказу
провадиться позивачем шляхом ознайомлення відповідача з його змістом та
врученням копії останнього. При неможливості особистого вручення наказу позивач
з дозволу суду може використати субститутне вручення: пересилкою по пошті
листом з повідомленням, публікацією оголошення в газеті чи іншим способом,
визначеним судом. Особа, яка вручила наказ, має зазначити в наказі про вручення
дату вручення і протягом трьох днів після цього повернути його до суду.
Порушення вказаного порядку позбавляє позивача права при явці відповідача на
винесення судом заочного рішення. Наказ може бути вручений у будь-який час
доби, але не в неділю. Проте у невідкладних випадках, точно визначених
Правилами, з дозволу суду вручення може бути проведене і у неділю.
Для вручення наказу
про явку в суд встановлений строк дванадцять місяців з дня його оформлення,
після чого він втрачає чинність, але на прохання позивача дія наказу може бути
продовжена судом ще на дванадцять місяців.
Вручення наказу
відповідачу, який проживає за кордоном, провадиться у порядку, передбаченому
для виконання судових доручень за кордоном і встановленому міжнародними
угодами. Англійським громадянам вручається наказ аналогічно як іноземцям на
території Англії. Громадянам і юридичним особам надсилається не оригінал, а
копія повідомлення про наказ.
У США цивільний процес
у справі порушується поданням в суд позовної заяви (Федеральні правила
цивільного процесу), з одержанням якої клерк суду (чиновник) негайно виписує
судову повістку і передає її судовому виконавцю чи іншій особі, котрій буде
доручено вручити повістку відповідачу. В ній зазначаються: суд, до якого
поданий позов; назва сторін, їх адреси (за участі адвоката — відомості про
нього); строк, протягом якого відповідач повинен з’явитися в суд; попередження
відповідачу, що в разі його неявки проти нього буде винесено заочне рішення.
Повістка підписується клерком з прикладенням печатки суду.
Повістка разом з
копією позовної заяви вручаються відповідачу особисто або залишається для
передачі йому в будинку (квартирі), де він проживає, чи передаються агенту,
уповноваженому для її прийняття. Про вручення повістки негайно повідомляється
суд, але не пізніше строку, встановленого відповідачу для подачі відповіді на
заяву.
Цивільний процес у
справі в судах Франції розпочинається з виклику відповідача в суд повісткою,
який здійснюється судовим виконавцем, через котрого позивач повідомляє
відповідача про початок процесу і запрошує його з’явитися в суд. Така повістка
має містити дані, передбачені ст. 81 ЦПК Франції: назву сторін та їх адреси;
назву судового повіреного позивача і адресу його контори (участь його у справі
обов’язкова); предмет позову і коротке обгрунтування позовних вимог; вказівку
про те, в якому суді буде розглядатися справа; вказівку на строк, протягом якого
відповідач повинен з’явитися в суд чи виконати дії, що свідчать про таку явку;
відомості про те, яким судовим виконавцем повістка вручається, і дата її
вручення.
Повістка може бути
вручена відповідачу особисто або залишена у нього в будинку (квартирі) його
рідним чи особам, які перебувають у нього на службі. При їх відсутності
повістка може бути залишена сусідам, які погодилися її прийняти, чи у мерії
району, де проживає позивач.
Відповідачу, який
проживає за кордоном, повістка вручається через прокуратуру в порядку,
встановленому для виконання судових доручень за кордоном.
Правове регулювання
пред’явлення позову в країнах Східної Європи (Болгарії, Угорщині, Польщі,
Румунії) істотно відрізняється від англо-американської та французької систем і
має багато спільних рис з вирішенням його законодавством України.
Цивільним
процесуальним кодексом Болгарії (ст. 97) передбачено, що кожний може пред’явити
позов: про поновлення свого права, якщо воно порушене, або про встановлення
наявності чи відсутності правовідносин або права, якщо він має в цьому
будь-який інтерес; про присудження відповідача до виконання зобов’язання; про
встановлення дійсності або підробки документа, існування чи відсутності
юридичних фактів у передбачених законом випадках; про встановлення факту
злочину, який має значення для будь-яких цивільних правовідносин, або про
скасування рішення, що набрало законної сиди, у випадках, коли кримінальне
переслідування неможливе.
Позов пред’являється в
процесуальній формі письмової позовної заяви, написаної національною мовою,
якою провадиться судочинство, за встановленим законом змістом, з необхідними
додатками. У заяві зазначаються: назва суду, в який вона подається; назва і
адреси сторін та їх представників; ціна позову; обставини, на яких грунтується позов,
і докази, що підтверджують ці обставини; суть вимоги; підпис особи, яка
пред’являє позов (ст. 98 ЦПК). До заяви додаються: довіреність, якщо позов
пред’являється представником; документ про сплату державного мита і покриття
судових витрат; копія позовної заяви і доданих матеріалів за кількістю
відповідачів (ст. 99 ЦПК)
Позовна заява
подається в суд з дотриманням правил про підсудність (статті 79-96 ЦПК).
Якщо позовна заява не
відповідає вимогам закону, позивачу надається семиденний строк для усунення допущених
недоліків. Виправлена заява вважається правильною з дня її подачі, а
невиправлена разом з додатками повертається позивачу, а якщо його адреса
невідома, залишається в канцелярії суду до його розпорядження. Копії позовної
заяви разом з поданими додатками вручаються відповідачу разом з повісткою про
виклик на перше судове засідання.
В Угорщині порушення
цивільної справи провадиться шляхом подачі позовної заяви, в якій зазначається:
суд, що розглядає справу; назва сторін, а також їх представників, їх професія,
місце проживання і процесуальне становище; право, що підлягає здійсненню, з
викладенням фактів, котрі є підставою права, і зазначенням доказів; дані, на
підставі яких можна встановити підсудність; певна вимога про рішення суду
(позовна вимога).
Якщо для підтвердження
підсудності й інших обставин, які враховуються судом в офіційному порядку,
вимагається документ, то до позовної заяви слід додати копію останнього
(виписку), крім тих випадків, коли дані можна підтвердити посвідченням особи;
на це потрібно зробити посилання у заяві.
Позовна заява про
присудження може бути подана на здійснення вимоги, по якій закінчився строк
виконання.
У справах про
аліменти, довічні платежі та інші періодичні платежі і видачі позовна вимога
може пред’являтися також на платежі і видачі, строк виконання яких ще не минув.
Вимога про повернення квартири, іншого приміщення або нерухомого майна може
бути пред’явлена ще до закінчення строку виконання зобов’язання про його
повернення, якщо таке повинно бути здійснене в певний час. Позовні заяви про
визнання, за окремими винятками, можуть бути пред’явлені тільки в тому випадку,
якщо правовідношення, що підлягає визнанню, необхідне для захисту прав позивача
проти відповідача, і позивач у зв’язку з характером такого правовідношення,
відсутності пропуску строку виконання зобов’язання або через інші причини не
може вимагати присудження (§§ 121-123 ЦПК).
Позовна заява
подається в компетентний суд за правилами предметної і територіальної
підсудності в кількості екземплярів на один більше, ніж число сторін,
заінтересованих у справі, з копіями поданих до них додатків. Якщо сторона
представлена адвокатом, то він підписує кожний екземпляр заяви, в інших
випадках перший екземпляр її підписується власноручно позивачем
Якщо письмова заява не
відповідає вимогам закону або з інших причин вимагає доповнення чи виправлення,
суддя повертає її стороні із зазначенням недоліків і призначенням короткого
строку їх виправлення, одночасно попереджаючи сторону, що в разі повторного
подання заяви з недоліками, вона буде відхилена судом або розглянута відповідно
до її змісту. Суддя може також викликати в суд сторону, яка проживає за місцем
його знаходження, для виправлення недоліків заяви. Виправлена у визначений
строк вона вважається первісно правильною (§ 95).
Цивільним
процесуальним кодексом Польщі визначено, що позов за окремими винятками,
повинен пред’являтися в письмовій формі — позовній заяві встановленого змісту.
В ній зазначаються: назва суду; назва сторін, законних представників і
уповноважених та їх місце проживання; доводи і докази, які обґрунтовують
наведені обставини; підпис сторони або її законного представника,
уповноваженого; список документів; сформульовані вимоги, вартість предмета
спору; перелік фактичних обставин, що обґрунтовують вимогу, а за необхідності —
також ті, які обґрунтовують підсудність. В заяві можуть бути зазначені окремі
клопотання: про забезпечення позову, про негайне виконання тощо (статті 126,
187 ЦПК).
Сторона, звільнена від
оплати судових витрат і котра діє в процесі без адвоката, має право пред’явити
позов усно в суді, якому справа підсудна (ст. 188 § 1 ЦПК).
Суддя перевіряє
наявність необхідних умов для прийняття позовної заяви (ст. 199 ЦПК) і
відповідність її змісту процесуальному закону. Для виправлення недоліків і
доповнення позовної заяви надається семиденний строк. При невиправленні остання
повертається позивачу, при виправленні — вважається прийнятою з дня її подання.
Захист цивільних прав
і передбачених законом інтересів у Румунії реалізується за допомогою
різноманітних процесуальних документів і форм. Первісною, як правило, є позовна
заява.
У юридичній літературі
зазначається, що це один з процедурних документів і одна з форм, що сповіщає
суд про виникнення спору і уповноважує для його вирішення. Така заява є
процесуальною дією, за допомогою якої позивач вимагає від суду розгляду і
вирішення справи. Нею порушується цивільна справа, цивільний процес.
Позовна заява
виконується в письмовій формі за встановленим змістом і відповідно до ст. 112
ЦПК повинна мати такі реквізити: назву сторін та їх місце проживання; юридичне
становище сторін, коли вони проводять справу не у власних інтересах; предмет
позову і його ціна; зазначення фактичних обставин і юридичних підстав, на яких
позивач обґрунтовує свої вимоги; посилання на докази, на яких ґрунтується кожна
вимога позивача. Позовна заява повинна бути підписана і оплачена державним
митом. До заяви додаються її копії та копії письмових документів за кількістю
відповідачів і по одній копії з кожного документа для суду.
У разі коли позивач
порушує питання про виклик свідка, він повинен зазначати в заяві його ім’я та
адресу, а якщо посилається на визнання відповідачам позову — то клопотання про
його виклик на допит.
Позовна заява
подається у компетентний суд за правилами предметної і територіальної
підсудності, де перевіряється на відповідність закону і реєструється. При
виявленні її недоліків про це повідомляється сторона з метою їх усунення в
строк до надіслання заяви відповідачем.
Зміни позову
У цивільному
процесуальному законодавстві іноземних держав питання регулювання внесення змін
до позовного спору вирішено від широкої можливості до повної заборони.
Під зміною позову в
юридичній літературі Болгарії розуміється введення позивачем в процес нової
підстави, нової вимоги або нової сторони. Позивач може у будь-якому положенні
справи в суді першої інстанції змінити підставу позову, якщо суд, враховуючи
його заперечення, вважає це допустимим. Позивач може також, не змінюючи
підставу позову, збільшити, зменшити чи змінити свою вимогу. Він може до
закінчення усного змагання перейти від установчого позову до позову про
присудження і навпаки.
Позов може бути
змінений в судовому засіданні шляхом висловлення усної про це заяви в
присутності відповідача. За відсутності останнього позивач може змінити позов,
подавши про це письмову заяву, копія якої вручається відповідачу.
Зміна позову шляхом
заміни будь-якої сторони іншою особою допускається за згодою обох сторін і
особи, яка вступає у справу стороною. Позивач може спрямувати позов проти
особи, яка не погоджується вступити у справу. В такому разі позов проти нового
відповідача буде вважатися пред’явленим в той же день, коли йому буде вручена
копія заяви, поданої проти первісного відповідача (статті 116, 117 ЦПК).
Позивач має право
зняти (відкликати) позов — заявити про те, що він відмовляється від захисту в
процесі, що провадиться, але зберігає своє право на позов і можливість
реалізувати його повторно. Він може також відмовитися від позову, тобто заявити
суду, що не буде підтримувати позов в подальшому в зв’язку з його
безпідставністю.
У літературі з
цивільного процесу Угорщини зміною позову вважається така зміна його вимоги, за
якою замість первісної вимоги подається інша (змінена) вимога позову.
Доповнення первісної
вимоги не є зміною позову, а визначається як його об’єктивне розширення.
ЦПК Угорщини надає
позивачу право змінити свій позов у будь-який час до закінчення справи
слуханням, перед винесенням рішення у першій інстанції за умови, що право, яке
здійснюється зміненим позовом, випливає з того ж правовідношення, що і
первісний позов, або пов’язане з ним (§146,ч. 1ЦПК).
Як виняток позивач
може змінити позов у апеляційній інстанції — вимагати іншу річ або
відшкодування шкоди, а також присудження замість визнання і навпаки.
Допускається і об’єктивне
розширення позову — позивач вправі збільшити або зменшити вимоги або розширити
додаткові вимоги, що раніше не подавалися, чи частину основних і додаткових
вимог, строк яких настав під час процесу (§ 247 ЦПК). Зміна позову можлива в
разі допущення поновлення справи у зв’язку з нововиявленими обставинами в
зазначених межах (§ 267 ЦПК).
Якщо, на думку суду,
позовні вимоги не вичерпують повністю права, належні позивачу, то він повинен
звернути на це його увагу і повідомити, що той має право певним чином змінити
позов під час розгляду справи. На зміну позову відповідач може подати
заперечення (§ 146, чч. З, 4 ЦПК).
Зміна в позовному
спорі у цивільному процесі Польщі тлумачиться ширше. Зокрема, позивач має право
збільшити або зменшити позовні вимоги, замінивши предмет спору іншим, змінити
підставу позову — фактичні обставини, що його обґрунтовують, а також
допускається суб’єктивна зміна позову — сторони можуть замінюватися
правонаступниками.
ЦПК Польщі допускає
зміну позову, якщо вона не впливає на підсудність справи. Якщо з цих причин
зміна позову неможлива, а позивач змінює його шляхом висунення нових вимог
поряд з первісними, то суд розглядає нову вимогу як окрему справу, якщо вона
йому предметно і територіальне підсудна, а якщо не підсудна — передає її компетентному
суду. У разі виступу позивача з новою вимогою поряд з первісною наслідки,
зазначені вище, настають з часу, з якого він заявив цю вимогу в судовому
засіданні в присутності відповідача, а в інших випадках — з часу вручення
відповідачу документа, в котрому зазначені зміни і який відповідає вимогам,
пред’явлюваним до позовної заяви (ст. 193). Для зміни позову згода суду і
відповідача не потрібна.
ЦПК Польщі регулює
невідомий для законодавства інших країн процесуальний порядок відводу позовної
заяви, що відрізняється від відмови від позову і який може бути об’єднаний з
останньою.
Позовна заява може
бути взята назад (відкликана) із суду без згоди відповідача до початку розгляду
справи, а якщо відкликання заяви із суду поєднується з відмовою від позову — до
винесення рішення.
У разі відкликання
позову за вимогою відповідача позивач відшкодовує судові витрати. Якщо
відкликання його відбулося не в засіданні, суд відміняє призначене засідання і
повідомляє про це відповідача, який може протягом двох тижнів подати в суд
вимогу про відшкодування судових витрат. У випадках коли дійсність відкликання
позову залежить від згоди відповідача, то неподання ним відповідної заяви в
зазначений строк вважається рівнозначним висловленню згоди.
Суд контролює
відкликання позову, відмову від нього, обмеження вимоги і може не допустити їх,
якщо такі дії суперечать закону, порушують обґрунтовані інтереси правомочних
осіб (ст. 203).
ЦПК Румунії надає
право позивачу в перший день судового засідання доповнити і змінити позов або
подати нові докази. Передбачається також можливість внесення змін до позовної
заяви, її первісних реквізитів (елементів), зокрема: виправлення фактичних
помилок у змісті заяви; збільшення чи зменшення позивачем суми позову;
витребування вартості втраченого предмета замість самого предмета; заміна заяви
про констатацію права заявою про реалізацію (присудження) права або навпаки,
якщо заява про констатацію може бути прийнята (п. 2 ст. 132 ЦПК). Але такі
зміни не розглядаються як зміни позову, хоча окремі з них мають таку
властивість.
У цивільному процесі
Франції не допускаються зміни як предмета, так і підстави позову. Але якщо
судом було відмовлено в задоволенні позову з причин його необґрунтованості, то
позивач може пред’явити новий позов, поклавши в його обгрунтування нові
підстави замість попередніх
В Англії Правилами
Верховного Суду позивачу надається право в межах, встановлених Правилами,
змінити позовну заяву. В судовій практиці це правило скореговане так, що не
допускається повна зміна підстави позову, зазначеної в судовому наказі, але яка
можлива за умови зміни самого наказу у встановленому порядку. Висунення
повністю нових і додаткових підстав позову, які не можуть бути розглянуті без
ускладнень одночасно з первісним позовом, також не допускається. Разом з тим у
підготовчій стадії цивільного процесу сторони з дозволу суду можуть вносити
зміни в подані заяви та змінювати підставу позову.
Процесуальні засоби
захисту відповідача
За процесуальною
формою, змістом і порядком застосування процесуальні засоби захисту відповідача
мають різний характер. Як і в цивільному процесі України вони можуть бути
класифіковані на загальні (що можуть бути реалізовані як позивачем, так і
відповідачем) і спеціальні (можуть бути реалізовані тільки відповідачем).
У Болгарії до таких засобів
належить зустрічний позов, який може бути пред’явлений відповідачем до позивача
не пізніше першого засідання у справі, якщо він за своїм характером підсудний
тому ж суду і якщо він пов’язаний з первісним позовом (предмет зустрічного
позову пов’язаний з предметом первісного) або якщо за цими двома позовами
вимоги можуть зараховуватися (ст. 104 ЦПК).
Зустрічний позов
пред’являється у порядку, встановленому для пред’явлення позову. Недоліки
зустрічної позовної заяви підлягають усуненню в тому ж судовому засіданні,
по-іншому — зустрічний позов розглядається окремо.
На продовження
провадження за зустрічним позовом не впливає закриття провадження за первісним
позовом внаслідок його відкликання, відмови від нього, укладення мирової угоди
і відсутності права на його пред’явлення.
У цивільному процесі
Угорщини до закінчення слухання справи і винесення судового рішення по першій
інстанції відповідач може пред’явити до позивача зустрічний позов, якщо його
вимога випливає з того ж правовід-ношення, що і вимога позивача, або пов’язана
з ним, або якщо вимога, яка є предметом зустрічного позову, може бути
зарахована для покриття позовної вимоги позивача (§ 147 ч. 1 ЦПК). На
зустрічний позов поширюється дія норм ЦПК, які регулюють вимоги до письмових
заяв, що подаються в суд (§§ 93-95), і правила про підсудність ( § 147, чч. 2,
3)
У цивільному процесі
Польщі відповідач після вручення йому позову (позовної заяви) має право
пред’явити зустрічний позов (ст. 192 п. 2 ЦПК).
Зустрічний позов
приймається для сумісного розгляду з первісним тоді, коли він взаємопов’язаний
з ним: коли фактичні обставини (підстави, вимоги) є для них загальними або
зустрічна вимога підлягає зарахуванню.
З метою захисту своїх
майнових прав сторони можуть пред’явити регрес-ний позов у провадженні в справі
до третьої особи для сумісного розгляду з первісним (ст. 175 п. 2 ЦПК
Болгарії). На регресний позов поширюються правила про пред’явлення позовної
заяви.
До процесуальних
засобів захисту відповідачів у цивільному процесі зазначених держав
допускається широка можливість подання заперечення на позов.
За ЦПК Румунії воно
виконується в письмовій формі і дає відповіді на позовні вимоги позивача,
зазначені в його заяві. Заперечення на позов повинно містити: процесуальні
відводи, що висуваються відповідачем з приводу вимоги позивача; відповіді на
фактичні і правові позовні вимоги; докази, якими він спростовує кожну з вимог
позивача, і підпис (ст. 115) та має бути поданим не пізніше дня першого
судового засідання. Разом із запереченням на позов відповідач може пред’явити
також зустрічний позов, який повинен бути пов’язаний з позовом або із засобами
захисту позивача та відповідати умовам, передбаченим для пред’явлення позовної
заяви.
У цивільному процесі
Франції, Англії, США відповідач для захисту своїх прав від пред’явленого до
нього позову може застосувати такі процесуальні засоби як заперечення, відводи
і зустрічний позов.
Запереченнями
називаються процесуальні засоби, спрямовані на спростування пред’явленого
позову, його фактичного і правового обгрунтування. Заперечення
процесуально-правового характеру, якими обґрунтовується неправомірність
виникнення позовного провадження у справі і що спрямовані на його припинення,
визначаються як відводи. Вони тимчасово перешкоджають розгляду справи,
викликають її припинення, але не стосуються суті позову і не викликають відмову
в позові по суті. З усуненням таких перешкод позов може бути пред’явлений
знову. Підстави і процесуальний порядок застосування відводу, як правило,
врегульовані законом.
ЦПК Франції (розділ
IX, книга друга, статті 166-192) визначаються наступні види і підстави
відводів: відвід позивачу-іноземцю, який пред’явив позов, але не подав
забезпечення на оплату відповідачу судових витрат і відшкодування збитків
внаслідок відмови йому в позові. Цей відвід є першим. Другий — відвід за
непідсудністю позову тому суду, в який він пред’явлений. До змісту даного виду
відводу відносять відвід за тотожністю справи або у зв’язку з іншою, яка
перебуває у провадженні будь-якого іншого цивільного суду.
Інші відводи пред’являються
одночасно: відвід за вимогою про відстрочку розгляду справи, зокрема, з метою
залучення до участі на сторону відповідача гаранта; відвід, спрямований на
визнання окремих процесуальних дій сторони недійсними (вручення повістки про
виклик в суд), у випадках заподіяння ними шкоди стороні, яка заявила відвід;
відвід, пов’язаний з витребуванням однією зі сторін документів, що знаходяться
у другої сторони, з метою використання їх в суді, в тому числі витребування
оригіналу документа замість врученої копії.
Відводи можуть бути
заявлені в початковій частині процесу до розгляду судом справи по суті (ст. 192
ЦПК), за винятком відводів про порушення абсолютної родової підсудності, а
також у зв’язку з витребуванням документів.
У цивільному процесі
Англії відповідач повинен подавати свої заперечення на позов по кожному пункту
позовної вимоги протягом чотирнадцяти днів після перебігу строку, встановленого
для явки в суд або одержання заяви (наказу). Відповідач може в своїх поясненнях
на позов подати заперечення шляхом відхилення тверджень позивача: таким
визнанням формальних підстав для позовних вимог і, навіть, правових положень,
значення яких повністю спростовується наведенням інших фактичних обставин;
заперечень суто правового характеру.
При цьому підлягають
врахуванню положення Правил Верховного Суду: кожне твердження однієї із сторін,
яке стосується фактичних обставин і прямо не заперечується другою стороною,
вважається визнаним нею; сторона, що заперечує фактичні обставини, на які
посилається друга сторона, повинна оспорити кожну з фактичних обставин, котрі
вона спростовує; заявлене заперечення фактичних обставин не повинно бути
умовним, ухиленим, двозначним.
Відповідач може
заявити про відвід позовної заяви, який подається помічнику судці, якщо вона не
розкриває підстави позову або зазначає нові, які відсутні в проіндосованому
наказі.
Важливе значення для
подачі заперечення має встановлений процесуальний строк, який може бути
продовжений за погодженням сторін і наказом помічника судді. В разі неподання
заперечення в ці строки позивач може вимагати від суду одержання завершального
або проміжного рішення в зв’язку з відсутністю заперечень проти позову.
У цивільному процесі
СІЛА відповідно до Федеральних правил цивільного процесу відповідач повинен у
своїх запереченнях зазначити щодо кожного твердження позивача: визнає він його
чи відхиляє. Він може заявити відводи проти розгляду справи на її припинення за
підставами: відсутності предметної юрисдикції суду (некомпетентність суду у
вирішенні конкретної спірної вимоги); відсутності особистої юрисдикції суду
(некомпетентність суду, обумовлена становищем сторін в процесі); порушення
правил територіальної підсудності; безпредметності, беззмістовності процесу;
неправильностей, допущених при врученні відповідачу повістки про виклик в суд;
відсутності підстав для пред’явлення позову. Відводи можуть бути заявлені суду
до подання пояснення на позов і повинні бути заявлені до того, як суд почне
розгляд справи по суті, а також можуть бути об’єднані з поясненнями на позов.
Самостійними
цивільними процесуальними засобами захисту прав відповідача є також залік вимог
і зустрічний позов. У процесуальній літературі Англії їх називають ще
особливими запереченнями.
Залік вимог — це
вимога відповідача про повне або часткове зарахування вимог позивача з
пред’явленого ним позову, виражених у грошовій сумі. Даний залік
характеризується тим, що він спрямований на погашення (ліквідацію) вимог з
пред’явленого позову; випливає з одного і того ж правовідношення; може бути
пред’явлений проти позовної вимоги, строк якої настав до часу виклику
відповідача в суд за поданим наказом.
Зустрічний позов —
самостійна правова вимога, пред’явлена відповідачем у справі до позивача для
сумісного розгляду з первісним позовом. Він характеризується тим, що
пред’являється у цивільному процесі, розпочатому в справі, і при цьому учасники
процесу немов би змінюють своє становище: позивач за первісним позовом виступає
одночасно відповідачем за зустрічним, а відповідач — позивачем.
В Англії для
пред’явлення зустрічного позову застосовуються правила, які регулюють позовне
провадження, з окремими винятками. Тому предметом такого позову відповідача
може бути будь-яка вимога, яка може бути предметом первісного позову, який
пред’являється поданням наказу. Але зустрічний позов може відрізнятися за
характером позовних вимог (предметом) і за засобами судового захисту (змістом)
від первісного
Для нього не є
обов’язковим, щоб він був поєднаний спільним пра-вовідношенням з первісним
позовом або мав будь-який інший зв’язок. Він може бути пред’явлений за межами
компетенції, в якій діє позивач.
У зустрічному позові
відповідач може спрямувати свою вимогу також проти осіб, які не беруть участі в
процесі, а залучаються ним в процес у справі відповідачами за первісним позовом
і котрі пред’явити зустрічний позов не можуть. Але суд може відмовити в
прийнятті зазначеного позову до розгляду з первісним, якщо вони настільки різні
за своїм предметом і змістом, що доцільніше розглянути зустрічний позов не
разом з первісним, а як самостійно пред’явлений. Процесуально-правове становище
відповідача, який заявив зустрічний позов, прирівнюється до позивача.
Первісний і зустрічний
позови можуть бути вирішені судом шляхом прийняття одного рішення або окремих
рішень. Якщо відповідач не одержав заперечення на зустрічний позов, то він
вирішується постановленням заочного рішення або у порядку спрощеного
провадження.
В англійському
цивільному процесі як виняток із загальновизнаного принципу міжнародного права
про підсудність суверенної держави іноземному суду допускається пред’явлення
названого позову до іноземної держави, якщо така пред’явила позов в
англійському суді, за умови, що обидва позови випливають з одного
правовідношення і зустрічна позовна вимога може повністю зарахуватися.
У цивільному процесі
США передбачена широка можливість пред’явлення зустрічного позову. При цьому
Федеральними правилами закріплено також обов’язок пред’явлення названого позову
у встановлених ними випадках під загрозою неможливості пред’явлення позову в
майбутньому.
Обов’язковим є пред’явлення
зустрічного позову, коли вимога, яка складає його предмет, виходить з тих же
договірних відносин або з того ж факту правопорушення, що і первісний позов, за
умови, що розгляд зустрічного позову можливий без участі у справі третіх осіб,
які перебувають за межами юрисдикції судів США. А це означає, що позов не
повинен бути пред’явлений до таких осіб.
У інших випадках
пред’явлення зустрічного позову має диспозитивний характер. При цьому не
потрібна наявність правового зв’язку між первісним і зустрічним позовом, який
може бути пред’явлений також до особи, що не бере участі у цивільному процесі,
але таким шляхом залучається відповідачем, та її участь є необхідною з метою
винесення остаточного судового рішення
Суд не може відмовити
у прийнятті до розгляду зустрічного позову з підстав доцільності і надати
відповідачу право пред’явити його самостійно, але може з міркувань доцільності
виділити позов у окреме провадження з винесенням по ньому окремого судового
рішення.
На відміну від
цивільного процесу Англії в США передбачена можливість пред’явлення
перехресного позову, який подається одним відповідачем за первісним чи
зустрічним позовом до другого відповідача за таким же позовом за умови, що
перехресний має загальну з первісним чи зустрічним позовами договірну основу
або той же факт правопорушення.
У цивільному процесі
Франції функціонують вироблені судовою практикою правила про можливість і
обов’язковість пред’явлення зустрічного позову. Суд зобов’язаний прийняти такий
позов, коли він пред’являється в порядку судового заліку або як засіб захисту
проти первісного позову, чи його предметом є вимога про відшкодування шкоди,
заподіяної пред’явленням первісного позову.
На розсуд суду
прийняття зустрічного позову можливе з підстав його зв’язку з первісним.
Перехресний позов (проти зустрічного позову пред’явлення іншого зустрічного) не
допускається, за винятком, коли вони грунтуються на спільному правовідношенні.
Підсудність
зустрічного позову визначається підсудністю первісною. Цивільний трибунал
розглядає зустрічні позови, що будуть йому підсудні, якщо розглядатимуться
самостійно, а також й ті, які при їх самостійному розгляді підсудні мировим
суддям або комерційним судам.
При пред’явленні
зустрічного позову в мирового судді, який йому не підсудний, останній може на
свій розсуд відмовитися від його розгляду і розглянути тільки первісний позов
або відмовитися від розгляду як первісного, так і зустрічного позову та
передати ‘їх розгляд до цивільного трибуналу. В разі коли предметом вимоги
зустрічного позову є збитки, обумовлені виключно первісним позовом, мировий
суддя компетентний розглянути його незалежно від грошової ціни позову.
.
